думає Григорівна.
Вони деякий час сидять мовчки.
– А про що ви хотіли поговорити з лікарем? ЩО ВАС ВЗАГАЛІ ТУРБУЄ, БЕЛЛА?
Белла не знає, як відповісти. Йорзає на лавці, кусає нігті.
– Чесно кажучи, – продовжує Григорівна, – можна було б і попробувати полікуватися. Прийдіть знову, здайте аналізи – я випишу направлення. А потім будемо думати. Подивимося потім. Може, проблема лежить на поверхні. Але мені треба все знати. Ну, Белла? Що ви хотіли ще сказати мені?
Белла мало не плаче.
Тільки цього не хватало, думає Григорівна, зараз влаштує істерику нещасної любві, мені того треба?
– Я хочу більшого, – говорить Белла.
– Але, люба, це неможливо. Він вам сниться! Він несправжній!
– Чого це несправжній?! – Белла тре почервонілі очі. – Він просто соромиться. Він нерішучий.
– Він вам сниться, Белла. Він у вашій голові. Він – це ви.
– Не може такого бути, – і Белла починає тихенько схлипувати, – він зовсім інший.
Белла заходить по пояс у воду і чекає. Вода голуба і тепла. Белла бачить крізь неї свої пальці на ногах і крихітних мальків форелі. Вони крутяться довкола Беллиних ніг, ледь чутно дзьобаються, однак Беллі це приємно.
– Ви готові? – раптом чує його голос десь позаду.
– Так, – відповідає.
– Як сьогодні будемо плавати? Кролем чи собачкою?
– Якщо можна – собачкою… Я, знаєте, більше люблю собак.
Він ледь помітно всміхається. Але йому не можна всміхатися. Він вчитель. Серйозний вчитель.
Знову я сказала дурницю, думає Белла.
– Йдемо на глибшу воду, – каже він.
– Я боюся.
– Не треба боятися. У мілкій воді ви ніколи не навчитеся плавати. Завжди будете боятися. Ходімо.
Белла ступає крок уперед. Вода вже по груди. Ще один крок – по шию.
– Я боюся. Я не піду далі.
– Ви не втопитеся. Я поруч.
– Я не боюся втопитися.
– А чого ви боїтеся?
Вас, думає Белла, але вголос нічого не промовляє.
– Ну ж бо!
Белла робить ще один крок і безпомічно зависає у воді. Вона бачить свої хаотично розведені ноги і вже дорослу форель на галявинах підводних лук. Здивовані очі риб час до часу зблискують проти сонця.
– Я не можу плисти. Мене засліплюють очі риб, – у паніці шепоче Белла.
– Що?
– Нічого.
– Рухайте руками. Забудьте, що ваше тіло має вагу. Рухайте руками і ногами. Розсікайте ними воду.
– Я топлюся, – Белла набирає повне горло води.
– Я вас тримаю. Ви не топитесь, ви пливете.
Беллу обпікають його долоні на талії.
– Залиште! Не торкайтеся до мене! – кричить Белла.
– Вибачте, але я думав, вам потрібна допомога.
– Мені не потрібна ваша допомога. Мені вистачає
