приходить на роботу, переодягається і стає так, щоб контролювати вхідні двері. Щоб знати, коли він прийде.
Альберт Романович з’являється, як завжди, рівно о пів на дев’яту.
Усе-таки, думає Капітоліна, з нас вийде чудова пара. Альберт і Капітоліна. Цурес! (Як любила казати покійна Капітолінина бабка.) Закоханої пари з такими іменами ще не було. Принаймні в усіх перечитаних Капітоліною любовних романах.
Він одягнений у чорне пальто з хутряним коміром, чорний костюм і рожеву з блискітками краватку. Такий елегантний і недосяжний.
Капітоліна несвідомо шукає прихистку у дзеркалах і нарешті, розгледівши своє відображення на овочевій вітрині, трохи заспокоюється. Вона, може, не така елегантна, але дуж-ж-же вродлива. У любовних романах про неї могли б написати: «Навіть у білому чепчику і фартушку прислуги Капітоліна з першого погляду привертала до себе увагу; її хотілося вдихнути як свіже повітря».
Капітоліна всміхається сама собі. «Її хотілося вдихнути як свіже повітря».
– Доброго ранку, Альберт Романович, – урочисто виголошує Капітоліна, трохи заголосно як для такої буденної фрази.
– Капітоліна, – він елегантно киває головою у відповідь і, проходячи повз, тихенько докидає:
– Тобі пасує форма. Особливо чепчик.
Капітоліна шаріється. Капітоліна готова стати повітрям, яке він вдихне.
– Пасує, – погоджується вона, – але я би краще обійшлася без чепчика. Я люблю ходити з розпущеним волоссям.
Покійна Капітолінина бабця завжди казала, що найкраще волосся – розпущене. Чим довше, тим краще, щоб було розпущене. Нехай люди дивляться на нього, а особливо чоловіки. І що б чоловіки не казали, саме довге розпущене жіноче волосся приваблює їх найбільше. Можливо, вони навіть не підозрюють про це. Адже чоловіки рідко коли дають собі відлік у тому, що керує їхніми вчинками. Вони наївно думають: честь, гідність і гордість. Але ж ні. Жінка. Тобто її волосся.
Волосся має бути живе.
– Що це значить – живе? – трохи глузливо запитує Натаха.
Вони з Капітоліною стоять у ванній напроти дзеркала і досліджують волосяний покрив власних голів. Волосся у Натахи коротко стрижене, висвітлене, з елементами нерівномірно облізлої рудизни.
– Я сама добре не розумію, – каже Капітоліна, – бабця завжди пояснювала цей пункт розпливчасто, образно шолі. Живе волосся, повторювала вона, це волосся, яке ворушиться.
– Само?
Капітоліна знизує плечима.
– Так бабця казала. Волосся має ворушитися.
– Шото твоя бабця тут напутала, – Натаха підходить до дзеркала впритул, і її волосся їй здається швидше мертвим, аніж живим.
– Щоб волосся ворушилося, – жвавіше продовжує Капітоліна, – його треба раз у тиждень мастити яєчним жовтком або кислим молоком і промивати відваром з кропиви. Але найкраще робити примочки на волосся з ранкової сечі трирічної дитини.
Натаха з недовірою дивиться на
