– нібито він став бомжем, спився, продав усі свої книги, виїхав за кордон, став наркоманом, перетворився на гомосексуаліста, видав книгу в Америці, став мільйонером і ще усіляка нісенітниця. Намагався його розшукати, але безрезультатно. Твій друг, поет і модерніст Едик Назарян зник, розчинився, став часткою Великої Гри під назвою «модернізм».
«Лише коли крізь нас…»
«Славік»
Африка відсьорбує з пляшки добрячий ковток «Славіка» і закидає ноги на стіл, за яким звичайно сидять викладачі. Поруч, в аналогічних позах, за партами розташувалися ви з Фатєром. «Славік» приємно зігріває нутро, розтікаючись теплими хвилями по тілу. Ви смачно затягуєтесь цигарками, пирхаючи димом під стелю вашої улюбленої підвальної аудиторії. В усьому універі це найандеґраундніше місце: стіни розмальовані усілякими монстрами і назвами рок-груп, пари проходять тут дуже рідко, оскільки аудиторія вміщує лише з десяток студентів. Підземельне розташування дозволяє уникати небажаних зутрічей з викладачами, а по сусідству знаходиться студентський клуб, куди, в разі потреби, можна будь-якої миті переповзти і відрубитися п’яним на старих рипучих стільцях. Єдине маленьке віконце аудиторії підсліпувато визирає у двір другого корпусу. Філфак.
Якраз у цей момент повз віконце простукотіли стрункі жіночі ноги в чорних панчохах. Амбразура вікна, на жаль, обрізає видовище якраз там, де починається коротка спідниця. Погляд встигає схопити пронизливість моменту саме тоді, коли ноги розчиняються за цегляною стіною, залишаючи лише слабке відлуння гострих підборів. У відкриту кватирку нахабно вривається рання весна, ще холодна і шорстка, але вже з відчутним подихом близького воскресіння. В той час, коли серце починає пришвидчено калатати, раптово загострюються запахи, а очі до безуму прагнуть нових яскравих кольорів, пожадливо вдивляючись у швидке, наче потік, небо. Усередені щось напинається, муляє, хоче вирватись назовні, і ти трохи не кричиш, бачачи повільне повернення руху в це застійливе і безбарвне місто. Все тільки починається, шепочеш, все тільки починається…
Фатєр глибоко затягується димом англійської сигарети, якими сьогодні всіх пригощає, і запиває «Славіком». Раптом двері аудиторії прочиняються і на порозі здивовано вклякає зовсім молоденька викладачка в сміховинному зеленому костюмчику, великих окулярах і з притисненою до грудей шкіряною текою. З-поза її плеча визирають кілька голівок зляканих першокурсників. «Вибачте, але у нас тут повинна бути пара. Англійська мова», – ледь вичавлює з себе заскочена небувалим видовищем молода жінка. Скельця її окулярів вкриваються сором’язливою парою, а щічки густо червоніють. Закутана в цигарковий дим аудиторія населена трьома патлатими, неголеними, у рваній джинсі, із сергами у вухах «неформалами», які, закинувши ноги на столи і нахабно всміхаючись, цмулять підозрілу чорну рідину просто з пляшок. Африка, що сидить за викладацьким столом, ліниво озирається і, неквапом
