у «житті» і майже без вибухів. Схили таких гір здебільшого дуже круті, іноді зі стрімчастими стінками. Ще більш примітивні маари – кратери-одноденки. З них звичайно піднімаються пара, гази, попіл, а от лави тут не буває практично ніколи. Подібні виверження залишають після себе маленькі конуси. Тріщинні вулкани утворюють на поверхні величезні плато, серед яких найбільш відомими є базальтові. Коли лавові потоки мають невелику в’язкість і значну рухливість, вони вкривають величезні площі й утворюють пласкі тіла. Але виверження повторюється багаторазово, тож утворюється могутній щит, або щитовий вулкан. Класичною ілюстрацією до описання можуть бути нині діючі «вогненні гори» Ісландії і Гавайських островів, зокрема найбільший вулкан нашої планети Мауна-Лоа (тільки надводна частина його виступає на 4170 м, а загальна висота перевищує 9000 м).
Часом виверження мають таку титанічну силу, що величезні вулканічні конуси просто вибухають. Від них залишаються, як кажуть, лише сумні спогади або уламки. У 1888 році в результаті такого катастрофічного вибуху була знесена вершина японського вулкана Бандай-Сан, після чого його висота зменшилася на 640 метрів. У 1956 році в аналогічній ситуації на 300 метрів нижчим став вулкан Безіменний. При виверженні камчатського Шивелуча, у 1964 році, геть-чисто знесло купол Центральної вершини і кількох інших; при вибуху утворився новий кратер діаметром 1,5x3 і глибиною до семисот метрів. А титанічне виверження Везувію, що відбулося дуже давно, взагалі знищило конус вулкана! Від нього залишилася тільки западина, оточена кільцевим валом. Пізніше, щоправда, в кратері став рости новий конус – Сомма-Везувій. Під час чергового пробудження (79 рік до н. е.) він грязьовими потоками і попелом знищив три міста: Геркуланум, Стабію і Помпеї. Подібних «подвійних» вулканів, до речі, у світі чимало.
Вулкани можуть виникнути буквально на рівному місці. Наприклад, у 1943 році в Мексиці вулкан Парікутін виріс прямо посеред оброблюваного поля і селяни спочатку подумали, що то непогашене багаття. Зрозумівши свою помилку, вони якнайшвидше залишили небезпечну зону. Невдовзі розлігся могутній вибух і почалося виверження. Менш ніж за добу посередині ще недавно рівної місцевості височів лиховісний конус. Виверження тим часом тривало. Вулкан угамувався тільки через тиждень. На той час він виріс до ста сорока метрів…
У такий же спосіб 18 листопада 1909 року на Канарських островах виник вулканічний центр Тенеріф. За сто метрів від місцевих фермерів тріснула земля й у повітря на висоту 90 метрів злетіли кущі, каміння, пісок і гаряча пара. Упродовж десяти днів відбувалося виверження вулкана.
Вулкани не є винятково «сухопутним» явищем. Так само раптово вони виникають у морях і океанах. Подібні випадки досить часто трапляються в районі Алеутської острівної дуги. Наприклад, у 1796 році в Беринговому морі в результаті виверження з’явився острів-вулкан Іоанна Богослова. Пізніше хвилі частково розмили його, однак «драконоподібному» конусу це відверто не сподобалося, і він
