style="font-size:15px;"> Свою роль у долі екіпажа з паровим двигуном відіграли й конкуренти – власники залізниць та підприємці візницького промислу. Вони настроювали громадську думку проти таких екіпажів, лякали обивателів вибухами й наїздами, котрі й справді траплялися.
В Англії вороги екіпажів з паровими двигунами навіть протягли в парламенті сміхотворний «закон про дорожні локомотиви». Згідно з цим законом швидкість паромобілів не повинна була перевищувати 3 км/год в населених пунктах і 6 км/год – за містом.
Більше того, попереду кожної машини мала йти людина з прапорцем (у темну пору – з ліхтарем), попереджаючи всіх про небезпеку.
У перших паромобілів були дерев’яні колеса, оббиті залізними обручами. Пізніше з’явились шини з суцільної гуми (в них не було повітря): вони не ковзали, машина значно менше буксувала.
Ірландець Джон Данлоп винайшов велосипедні шини, які накачувались повітрям. Потім брати-французи на прізвище Мішлен зробили такі ж шини для автомобілів.
Спочатку автомобільні шини часто лопались. На автогонках у 1895 році братам-винахідникам довелося аж 22 рази замінювати камери.
Проте самоходи з паровими двигунами повністю не зійшли з арени. У невеликих кількостях їх застосовували для пасажирських та вантажних перевезень. Зокрема, на Уралі, в районі Нижнього Тагіла, успішно працював на вивезенні руди «паровий слон» – тягач з причепленими вагончиками, збудований Амосом Черепановим у 1860 році.
Наприкінці XIX століття екіпажі з паровими двигунами, уже значно вдосконалені, знаходять більш-менш широке застосування. Окремі їх зразки експлуатувалися і пізніше, аж до 20-х років минулого століття.
Глава 4
Автомобіль: як він народжувався
Понад сто років минуло з того часу, як з’явився на світ один із чудових витворів людського розуму – автомобіль.
Цікаво, що перші зразки автомобіля практично одночасно створили два винахідники, працюючи окремо один від одного. Обидва вони були німці: Готліб Даймлер і Карл Бенц.
У 1886 році «батьки» автомобіля оформили два патенти на «транспортний засіб із двигуном внутрішнього згорання». Треба сказати, що в той час чимало інженерів працювали над тією ж ідеєю. Але «в металі» її реалізували згадані Г. Даймлер і К. Бенц. Вони не тільки випробували, але й впровадили у виробництво «пересувний засіб».
І в подальшому уславлені винахідники багато працювали над автомобілем, безперервно вдосконалюючи його конструкцію і розширюючи масштаби випуску машин.
Цікаво, що Даймер і Бенц ніколи не були знайомі один з одним особисто. І чомусь не хотіли зустрічатися. А між тим у них було про що поговорити. Знайомство пішло б їм на користь. Принаймні, могли б розповісти одне одному, як ішли до мети, як долали труднощі. Однак – не зустрілись. Хоча одного разу…
«Я за все своє життя, – писав у своїх спогадах Карл Бенц, – жодного разу не мав нагоди
