автомобільних виставках. Цікавий такий факт: на одній з виставок, яка відбулася в Петербурзі 1913 року, серед експонатів були представлені п’ять легкових автомобілів «мерседес» з кузовами, петербурзької екіпажної фабрики «Брейтігам». І глядачів, і членів журі буквально підкорила славна п’ятірка «мерседесів», завдяки вишуканості форм і обробки, оформленню і при цьому достатній міцності.
Російські кузови явно лідирували в світі, і це пояснюється тим, що вітчизняне кузовобудівництво базувалося на багатому досвіді кінно-екіпажного виробництва. Перш ніж був налагоджений випуск власне автомобілів, численні фабрики зуміли налагодити виробництво першокласних кузовів.
Після того, як російський автомобіль побачив світ, лише одна екіпажна фабрика «Фрезе і Ко» зробила спробу організувати випуск як легкових, так і вантажних машин. І з 1901 по 1904 рік вона виготовила кілька десятків машин, випробувала експериментальні тролейбус і автопоїзд з електротрансмісією та активними причепами. Був випущений і пожежний автомобіль «Фрезе». Але розмахнутися на повну силу не вдалося: на заводі стала відчутною слабкість виробничої бази.
Перше таксі
Одночасно над створенням нових видів автомобілів працювали інші російські винахідники. Перше таксі (раніше воно називалося «найманий фіакр») створив І. В. Романов, який багато і плідно працював у галузі електротехніки. Уявіть собі, що водій у ньому сидів не спереду, а ззаду, перед ним розміщувалися кілька пасажирів. Швидкість руху екіпажа досягала 38 км/год.
Потім на вулицях столиці з’явилася машина трохи більшого розміру, щось на зразок сучасного маршрутного таксі – електричний омнібус Романова. Цей транспортний засіб сподобався городянам. Омнібус рухався по різних маршрутах, його не треба було довго чекати.
Електричний омнібус І. В. Романова (1901 р.)
Автосани
Ще одним видатним винахідником, який жив і працював у Петербурзі, був француз Адольф Кегресс. Відчувши на собі усі «принади» російської зими, він перейнявся ідеєю створити таку машину, яка могла б вільно долати снігові замети і ожеледь. У 1909 році він запропонував «одягати» на колеса, а точніше – натягати між барабаном, прикріпленим до заднього колеса, і додатковим роликом широку стрічку (тепер вона називається гусеницею) з верблюжої шерсті.
Щозими в околицях Царського Села під Петербургом Кегресс випробовував переобладнаний ним «мерседес». Замість задніх коліс у нього були гусениці (з 1913 року вони стали гумовими), а поруч з передніми – лижі. Таким чином, машина мала низький тиск на грунт і могла впевнено рухатися зимовими дорогами.
Настирливий француз досяг своєї мети: щорічні вдосконалення дозволили створити надійну конструкцію, а 1914 року на знаменитому Русько-Балтійському заводі була закладена перша партія напівгусеничних автомобілів. Це виявилося дуже своєчасно, оскільки незабаром розпочалася Перша світова війна, і фронту знадобилося
