та з інших міст – зайняти посаду інженера, як на той час, дуже почесну. Але Борис Луцькой, отримавши у 1886 році диплом інженера-технолога Мюнхенського політехнічного інституту, з пачкою пропозицій виїхав до Бердянська, щоб разом з батьком у спокійній обстановці прийняти рішення.
Майже рік Борис перебував удома, подейкують, що встиг відслужити в армії (на жаль, в біографічних матеріалах про Луцького багато пробілів), а потім знову відправився у Німеччину, щоб закінчити те, що було почато у студентські роки.
Почав-таки з посади інженера Нюрнберзького акціонерного товариства машинобудування, де за його участі були створені унікальні двигуни різного призначення. Тут він, однак, не затримався, перейшов на Мюнхенський машинобудівний завод, а звідти переїхав у тихе позаштатне містечко Харбург. Тут, на металургійному заводі Кобера, Борис Луцькой розробив кілька типів двигунів, виконуючи замовлення не тільки свого підприємства, але й інших.
На цей час припадає і його проба сил у проектуванні автомобіля. Перший же проект виявився вдалим – легкова машина для двох, яку вдалося побудувати. Колеса – велосипедного типу управління, що здійснювалось за допомогою довгого важеля, приєднаного до передніх коліс. Водії називали такий важіль «коров’ячим хвостом». Пізніше конструктор вдосконалив «чотириколісну самохідку» і замінив «коров’ячий хвіст» маленькою баранкою.
У Харбурзі в Луцького народжується думка побудувати важкий вантажовіз. І в 1892 році він чи то залишає завод Кобера, чи бере відпустку (знову провали в біографічних матеріалах) та повертається до себе на батьківщину, у Бердянськ, де залишається зовсім ненадовго. Для виконання задумів тут не було ні умов, ні необхідної літератури. Луцькой відправляється у Петербург, який зустрічає його досить привітно: все ж таки він людина, відома в автомобільних колах Європи, до того ж із платоспроможним рахунком у банку.
Пізніше Борис Григорович згадував, що не міг дивитися на свою роботу без хвилювання. Та й як не хвилюватися, адже це був перший великовантажний автомобіль не тільки в Росії, але й у світі. Машину Луцькой назвав «моторним візком». Але ні Іжорський адміралтейський завод, що у Колпіно під Петербургом, ні знаменитий Путиловський, куди звернувся конструктор, не зацікавились його пропозицією.
А тим часом у Німеччині, в Ерфурті, готувалися відкрити промислову виставку. Організатори запросили туди й російського конструктора. Він представив кілька двигунів, які виставочний комітет відзначив золотими та срібними медалями. Борису Григоровичу тоді не було ще й тридцяти.
Але над усе його цікавила реалізація проекту «вантажовоза», і він приймає нелегке для себе рішення – повернутися до Німеччини і там побудувати «моторний візок». Фірма «Даймлер» прийняла Луцького з розкритими обіймами, хоча росіянин виставив небачені умови: він зажадав від фірми, щоб усі двигуни і автомобілі, побудовані за його проектами, мали марку не «Даймлер» і навіть не «Даймлер-Луцькой», а «Луцькой-Даймлер». Його ім’я повинно було стояти
