фабрикою виходив на перше місце, дедалі помітніше відтісняючи старіючого хазяїна, в якого до того ж не було спадкоємців. На початку 90-х років над будівлею з’явився новий напис: «Екіпажна фабрика Фрезе і Нелліс».
Петро Олександрович Фрезе
Її продукція йшла у столиці нарозхват, і авторитет фірми настільки виріс, що їй було запропоновано показати свої екіпажі на Всесвітній виставці у Чикаго, присвяченій чотирьохсотліттю відкриття Христофором Колумбом Америки, і тому названій Колумбовою. Вона відкрилася в червні 1893 року. Продукція екіпажної фабрики «Фрезе і Нелліс» була помічена, виставочний комітет нагородив її бронзовою медаллю та почесним дипломом.
Безумовно, отримати нагороду на Всесвітній виставці – велика честь, але в далекому Новому Світі сталася подія, яка мала для Петербурга неабияке значення. У Чикаго зустрілися дві яскраві особистості – Петро Олександрович Фрезе і Євген Олександрович Яковлєв, який показував на виставці двигуни власної конструкції і теж був відзначений бронзовою медаллю і почесним дипломом. Саме тут, на стендах, вони побачили експериментальний зразок автомобіля Карла Бенца моделі «Вело», не раз стояли біля нього і саме тут дійшли до рішення спільними зусиллями створити свій російський автомобіль. На цій виставці ще не було автомобілів американського виробництва, а перший з них, побудований Генрі Фордом, з’явиться два роки по тому, у 1895-му.
Повернувшись з Америки, Фрезе і Яковлєв засіли за розробку проекту першої російської бензинової саморушки. Потім почалось найголовніше – побудова автомобіля, яка була пов’язана з багатьма технічними труднощами.
Нарешті в травні 1896 року «мотор», як тоді називали автомобілі, був готовий, і компаньйони почали ходові випробування. Він витримав їх блискуче і, на думку спеціалістів, нічим не поступався перед своїми закордонними «побратимами». В основі його був двомісний легкий екіпаж. Двигун потужністю півтори кінські сили (розвивав майже тисячу обертів на хвилину) розташовувався під сидінням водія і пасажира. Автомобіль міг рухатися зі швидкістю 20 верст за годину (21 км/год).
Двигун конструкції Євгена Яковлєва був не дуже великий, економічний, причому і зовні привабливий. Очевидно, саме ця обставина та давня чиновницька звичка на Русі недооцінювати власні досягнення підштовхнули одного із «спеціалістів» заявити, що, мовляв, Яковлєв переніс движок з «Бенц-Вело» на свою машину. А зробили цей маленький мотор робітники Першого російського заводу газових і гасових двигунів Є. О. Яковлєва.
Автомобіль після ходових випробувань був представлений на Всеросійській художньо-промисловій виставці Нижегородського ярмарку 1896 року і привернув до себе велику увагу.
Перший російський автомобіль виконав роль своєрідного тарана, який пробив стіну, що стояла між російським підприємством та світовим автомобілебудуванням, що народжувалося. Немало енергійних людей взялися за цю, на їхній погляд, перспективну
