у Каннштадт. З боків темно-синьої прольотки розмістилися ліхтарі зі стеариновими свічками і рефлекторами, сидіння були оббиті чорною шкірою з прошивкою. Осі, колеса, ресори, поворотне коло та інші деталі ходової частини виготовив постачальник Вімпффа – спеціалізована фірма «Цуп і Бобзін» з Гамбурга. Цікаво, що на свою продукцію фірма дала дворічну гарантію.
Екіпаж без двигуна важив 305 кілограмів і обійшовся в чималеньку, як на ті часи, суму – 795 марок.
Так виглядав перший автомобіль Г. Даймлера
Для прольотки Даймлер і Майбах сконструювали і побудували одноциліндровий двигун з повітряним охолодженням, повністю ідентичний тому, що стояв на мотоциклі.
Фрау Даймлер мала можливість не раз покататися містом, пишаючись витвором рук і розуму свого талановитого чоловіка.
Глава 6
Автомобіль: перші кроки
Автомобіль К. Бенца спочатку був триколісним. У 1888 р. Бенц будує «Комфортабль» – чотириколісну машину з більш потужним двигуном і коробкою передач. Швидкість цього авто досягла 25 км/год. Невдовзі винахідник починає випускати такі машини на продаж, причому експортує їх у Францію, де вони мають значний успіх. А Німеччина у той час ще «не прийняла» автомобіль. Тому спочатку не знайшов визнання на своїй батьківщині і Даймлер. Його машини також припали до вподоби французам. Роботами Даймлера зацікавилися промисловці з Парижа – Р. Панар і Е. Левассор. Даймлер передає їм право на виробництво, і вони, після внесення в конструкцію істотних змін, починають випускати його автомобіль.
Поступово серійне виробництво автомобілів з бензиновими двигунами розгортається в багатьох країнах світу. Знаменитий нині французький завод «Пежо» починає виробляти автомобілі в 1892 році. У 1899 році з’являється ФІАТ. Ця назва розшифровується так: завод італійських автомобілів в Турині. У США першу серію автомобілів випустила фірма «Дюреа» взимку 1895–1896 років. В цей же період, нарешті, і в Німеччині у місті Айзенах починає працювати завод, який випускає авто.
Перші автомобілі зовні майже не відрізнялися від кінних екіпажів. Малопотужний двигун розташовувався під сидінням водія та пасажирів, було ще маленьке кермо, зовсім не схоже на сучасне, – важіль, що нагадував ручку шарманки чи музичної шкатулки. Їздити на цьому кінному візку було не дуже приємно. «Галасливі» машини пересувалися помалу, при цьому добряче підкидаючи пасажирів, «перелічуючи» на своєму шляху буквально кожну грудку. А вже про надійність і говорити не доводилося. Складалося враження, що не водій керує машиною, а якраз навпаки. Але, незважаючи на всі перешкоди, авто дедалі більше вторгалося в життя людей. А от хто відразу зненавидів «моторні візки», так це коні. Їх опановував справжній жах, коли назустріч рухалося це незнайоме «чудовисько», вони скаженіли, ставали дибки, іржали, кидалися врізнобіч. Це нерідко призводило до неприємностей. Тоді на коней почали надягати невеликі козирки, що
