маси, склад, форми й т. ін.
Перш за все, однак, треба детально визначити орбіту астероїда. Космічні скелі, як їх часто називають, досить легко піддаються розпізнанню телескопічними методами. Зовні в телескоп їх не відрізнити від зірки. Але вони знаходяться до нас значно ближче та рухаються зоряним небом значно швидше. Отже, якщо ми будемо порівняно довго спостерігати в телескоп один і той самий астероїд, ми помітимо його пересування на тлі «нерухомих» зірок.
Більшість астероїдів навіть для найбільших телескопів сучасності виглядають невеличкими крапками світла на фоні чорної глибини нічного неба. Тож найкращий спосіб детально вивчити певний астероїд – це направити до нього автоматичну станцію. Тільки невелика частина астероїдів була досліджена таким способом. І мова тут іде не тільки про астероїди головного поясу, але й про астероїди, що тепер є супутниками планет. Так, під час місій до Марса було детально сфотографовано Фобос і Деймос, юпітеріанські експедиції мали основним завданням дослідження найменших супутників планети-гіганта, що теж колись були самостійними астероїдами. На шляху до Юпітера автоматичний міжпланетний апарат «Галілео» отримав детальні зображення астероїдів Гаспра та Іда (остання була знята разом зі своїм супутником Дактилем).
Астероїд (243) Iда. Знімок космічного апарата «Галілео»
Найбільшим у Сонячній системі астероїдом є (1) Церера. Її розміри – 970 на 930 кілометрів. Окрім цього, цей астероїд був відкритий першим італійським астрономом Джузеппе Піацці 1 січня 1801 року. Свою назву астероїд отримав на честь римської богині, що пов’язана з Сицилією, де мешкав Піацці. Церера обертається навколо Сонця в головному поясі астероїдів на відстані в 2,7 а. о. від денного світила. Цей астероїд становить майже третину від ваги всіх відомих астероїдів головного поясу. Попри свій найбільший розмір, Церера не є найяскравішим астероїдом – її темна поверхня відбиває лише 9 % сонячного проміння. Наступним за розміром після Церери є астероїд (2) Паллада, відкритий у 1802 році. Його діаметр становить 523 кілометри.
На День всіх закоханих 14 лютого 2000 року сталася визначна подія в історії сучасної астрофізики та космонавтики. Запущений 17 лютого 1996 року апарат NEAR (NearEarth Asteroid Rendez-vous, зустріч з астероїдом, що зближується з Землею), названий пізніше на честь видатного астронома Юджина Шумейкера (офіційно ця місія називається Shoemaker-NEAR), вийшов на орбіту астероїда (433) Ерос. Протягом своєї подорожі до Ероса апарат отримав досить детальні знімки ще одного астероїда – (253) Матильда. Майже протягом року апарат знаходився на орбіті навколо астероїда Ерос, передавав на Землю детальні зображення його поверхні та проводив дослідження більш складними приладами.
Та найдивовижнішим було, напевне, завершення цієї визначної місії. Апарат, що відпрацював свій ресурс та виконав усі поставлені перед ним завдання, не був пристосований для здійснення посадки. Проте науковці Національної аерокосмічної
