яка була розрахована за законами Ньютона. Англійський фізик та астроном Джон Адамс запропонував пояснити цю невідповідність наявністю досі не відкритої «восьмої планети», що обертається навколо Сонця за орбітою Урана. Після відповідних обчислень він навіть вказав на ймовірне місцезнаходження невідомої планети на небі та вимагав телескопічних пошуків. На жаль, Адамс на той час був лише студентом та не зміг переконати наукову спільноту у своїй правоті.
Улітку 1846 року французький астроном Урбен Левер’є незалежно від Адамса зробив схожі обчислення та відіслав відповідного листа своєму колезі з Берліна, астроному Йогану Галле. Вночі 23 вересня 1846 року Галле направив свій телескоп у точку на небі, передбачену Левер’є. Там у радіусі всього в 1° він дійсно знайшов невідому доти восьму планету, що отримала назву Нептун! Таким чином, відкриття Нептуна фактично відбулося «на кінчику пера» і лише підтверджене традиційними астрономічними засобами.
Малі тіла Сонячної системи
Ось ми з вами і познайомилися з планетами – великими тілами Сонячної системи, основною відмінністю яких від усіх інших є геологічна і тектонічна активність у минулому або на сучасному етапі. Усі планети можна охарактеризувати як об’єкти диференційовані. Тобто важчі їх складові знаходяться глибше за легші.
Виходячи зі знань про формування планетної системи навколо нашої денної зірки, ми можемо виділити ще один тип об’єктів. Це будуть малі тіла Сонячної системи. Їх називають ще залишками – дійсно, за сучасними уявленнями вони просто не змогли або не встигли сформуватись у дещо інше, більше та величніше.
Космічні скелі – астероїди
Протягом нашої подорожі ми кілька разів вживали терміни «внутрішня» та «зовнішня» Сонячна система. Так от, коли ми подорожували між планетами земної групи, нам доводилося перетинати порівняно невеликі відстані, щоб перейти від однієї планети до іншої. Це так звана внутрішня Сонячна система. Від зовнішньої Сонячної системи, де панують значно більші планети, розділені величезними відстанями, її відокремлює область, що розташована між орбітами Марса та Юпітера, – головний пояс астероїдів. Завширшки він сягає понад 150 мільйонів кілометрів.
Астероїди майже недосяжні для спостережень неозброєним оком. Саме завдяки цьому вони залишилися непоміченими навіть у перші два століття післе винаходу телескопа. Перші астероїди були відкриті трохи більше ніж 200 років тому, коли астрономи почали вивчати надто великий простір між Марсом та Юпітером з надією знайти там досі невідому планету. На відкриття перших десяти астероїдів, усі з яких були досить великими та яскравими, астрономам знадобилося майже 50 років! Тепер із застосуванням сучасних приймачів астрономічних зображень і за допомогою великих телескопів учені щодоби відкривають щонайменше один новий астероїд.
Астероїди дуже різні за формою та розмірами
Більшість астероїдів розташована між
