допомогою автоматичних міжпланетних станцій. Кілька століть тому поверхню, приховану за щільним шаром венеріанської атмосфери, уявляли як живе втілення раю: постійно квітучі сади, повноводні ріки та моря, теплий клімат на всій планеті. Дані наукових досліджень розвіяли ці романтичні сподівання, показавши Венеру в зовсім не такому привабливому вигляді. На зображеннях венеріанської поверхні, переданих земними зондами, ми можемо бачити досить сумний та монотонний пейзаж із каменів та валунів різного розміру. Гори на Венері досягають висоти декількох кілометрів. Узагалі рельєф Венери характеризується рівнинами, низинами та гірськими районами. Гори, проте, займають лише невелику частку венеріанської поверхні. Більшу частину грунту на Венері складає кремнезем.
У багатьох районах Венери зможемо побачити кратери – сліди минулих зіткнень з небесними тілами, що розподілені венеріанською поверхнею майже рівномірно. Вони мають найрізноманітніші розміри – від досить невеликих (1–1,5 кілометра) до величезних цирків діаметром близько 280 кілометрів.
Майже 500 000 років тому мало місце досить помітне посилення тектонічної активності на Венері, що призвело до значних змін на її поверхні. Останнім часом близько 1 600 активних венеріанських вулканів викидають приблизно стільки речовини, скільки й вулкани на Землі.
Венера, огорнена щільною атмосферою. Знімок через телескоп
Цікаво також відзначити, що на Венері реєструються грози. Блискавку на Венері можна побачити значно частіше, ніж на Землі. Зонди, що перебували на венеріанській поверхні, реєстрували кілька десятків електричних розрядів за секунду. Проте здебільшого це не звичні для нас блискавки, а електричні розряди, що супроводжують вулканічні виверження.
Марс
Пройшовши цього разу повз Землю – нашу рідну планету, яку ми знаємо нібито набагато краще, ніж усі інші, – прямуємо в нашій уявній екскурсії до наступної «зупинки» – Червоної планети Марс.
Марс – справжній світ чудес та несподіванок. Величезні вулкани важко порівняти з будь-якою з великих земних гір, а колосальний каньйон, що простягається планетою майже на одну п’яту всього шляху – так звана долина Маринерів, залишить далеко позаду Каньйон смерті у Сполучених Штатах Америки. Зміна пір року, як і присутність полярних шапок, що складаються переважно зі стверділого діоксиду Карбону («сухого льоду») та водяного льоду, роблять Марс теж трішки схожим на Землю.
Композиція приблизно зі 100 зображень, отриманих космічним апаратом «Вікінг Орбітер» на відстані 2 500 км від поверхні Марса. Фото: USGS
Марс і долина Маринерів. Фото: Космічний телескоп імені Хаббла
Узагалі, попри те, що тепер Марс більше нагадує холодний та безжиттєвий світ, наявність висохлих річкових берегів та долин, що, можливо, були дном моря або океану, вказують на часи, коли Марс був теплим та вологим. У тому вигляді,
