яку ми побудували з вами на початку знайомства з астрономією. Добре придивившись, ми зрозуміємо, що Сонячна система практично… порожня! Хоча, звичайно, ми зустрінемося з віддаленими одна від одної планетами, а також багатьма їхніми супутниками, кільцевими системами, не обійдеться і без знайомства з астероїдами та кометами, що теж є повноправними членами сонячної родини.
Протягом останніх трьох століть декілька теорій створення Сонячної системи змагалися в тому, яка з них зможе дати найбільш повну та вичерпну відповідь на всі запитання щодо народження планет та інших об’єктів навколо Сонця. В останні десятиліття велика кількість спостережних даних надала можливість підтвердити та підтримати одну з таких теорій – так звану пилову теорію, яка стверджує: наша Сонячна система народилася з гігантської газопилової хмари, що оберталася навкруг Сонця. Виходячи з об’єктивних висновків, тепер ми майже напевне знаємо, що з таких газопилових хмар народжуються всі планетні системи навколо інших зірок.
Завдяки обертанню навколо протозірки з пилу утворюється протопланетний диск
Як і весь Всесвіт, наша Галактика складається майже повністю з Гідрогену та Гелію. Проте космічні катастрофи – вибухи Наднових зірок, – що відбувалися частіше за прадавніх часів, але трапляються і сьогодні, стали джерелом постачання більш важких елементів Періодичної системи. Таким чином, попередні покоління зірок містили меншу кількість важких елементів, ніж теперішні.
Коли близько 4,6 мільярдів років тому народжувалася Сонячна система, тільки близько 2 % вихідного Гідрогену та Гелію було перетворено на важчі елементи. Проте навіть цих 2 % вистачило, щоб утворилися скелясті планети, що належать до земної групи (Меркурій, Венера, Земля, Марс), та виникли ми з вами! Але водень та гелій залишаються найпоширенішими газами у Всесвіті і складають, наприклад, основу Сонця та планет, які ми називаємо газовими гігантами, – Юпітер, Сатурн, Уран та Нептун.
Кожна зірка, як ми дуже скоро дізнаємося, народжується з окремої газопилової кулі або хмари. Домовимося називати хмару, з якої утворилося наше Сонце, сонячною туманністю. Отже, під дією якогось процесу (наприклад, зіткнення з ударною хвилею від вибуху Наднової зірки) сонячна хмара почала обертатися навколо власної осі та стискатися під впливом власної гравітації. Од самого початку це була розріджена хмара пилу та газу, що простягалася на сотні астрономічних одиниць у діаметрі. Коли ж у процесі стискання сонячна хмара досягла розмірів близько 200 а. о. (майже вдвічі більше за теперішній діаметр орбіти Плутона), три важливих процеси своїм впливом розпочали надавати Сонячній системі її сучасного вигляду.
Перший: температура сонячної туманності ставала дедалі вищою в процесі стискання. У самому центрі формувалася зірка, а на периферії маленькі частинки сонячної хмари групувалися у більші за розмірами. Другий: збільшилася швидкість обертання сонячної хмари навколо власної осі. Пригадайте, що трапляється з фігуристом під час змагань з фігурного катання, коли він складає руки біля грудей?
