Розбійницькі скарби: Казки про розбійників. Сборник
Чтение книги онлайн.
Читать онлайн книгу Розбійницькі скарби: Казки про розбійників - Сборник страница 27
Пішли вони лісом, і забачив лісник на дубі вороняче гніздо. І ворона сидить у гнізді на яйцях. Лісник каже:
– Вилізь на дуба і вкради з-під ворони яйця. І так вкради, щоб вона цього не помітила, щоб ти зліз з дуба, а вона ще сиділа на гнізді.
Поліз він. Ворона злетіла.
– Злазь, – каже лісник.
Та взяв його додому і вчив ще рік. А тоді каже:
– Ходім знов шукати ворону на гнізді. Спробуй ще раз украсти з-під неї яйця.
Пішли вони і знайшли на дубі вороняче гніздо. І ворона сидить на яйцях.
– Лізь, – каже лісник, – але так укради, щоб ворона не помітила, щоб ти зліз, а ворона ще сиділа.
Узяв хлопець патик, загострив його і поліз на дуба, та так тихо, що ворона не помітила, як він ліз. І зачав тим гострим патиком вертіти у гнізді діру. А тоді витяг патик, і яйця з-під ворони помаленьку попадали йому в пазуху. А ворона так і сиділа. І зліз він, а ворона зосталася на гнізді.
Прийшли вони додому, і каже йому лісник:
– Ти вже можеш бути розбійником.
І відпускає його лісник. Дає йому хорошого коня, одяг, шаблю, пістолет, нагайку. І золота, скільки він зміг узяти на коня. І з тим поїхав хлопець додому. На той час брати вже збудували собі хати, а стару, батьківську, лишили йому. Обидва брати жили в межу з ним, один з правого боку, а другий – з лівого.
Розговорилися з ним брати, а він каже:
– Що буде, браття, то буде, а панщину робити ми не будемо. Я сам не піду і вас не пущу.
Переночували вони, а на другий день ще від пана ватага і кричить селом:
– На роботу!
Прийшов він і до розбійника. І б'є у ворота. Розбійник виходить і каже:
– Я сам не піду на панщину і братів не пущу.
А в той час дуже строго було з панщиною. Як він сказав, що не піде, ватага підкликав його до воріт.
– Що ти за один, що до пана на роботу не хочеш іти та ще й братів не пускаєш?
– Я – розбійник.
Ватага хотів його вдарити. А він нічого не каже. Та пішов до хати, взяв нагайку, почепив собі шаблю й пістолет і виходить.
– Як хочеш жити, то злазь з коня! – крикнув він до ватаги.
Той чи хотів, чи не хотів, але мусив злазити. Як почав його розбійник маштиганити нагайкою! Б'є його, скільки хоче. Той проситься:
– Лиши мене! Я піду до пана і скажу йому все, скажу, що ви три на роботу не йдете.
– Ні, ти скажи, що все село ми на роботу не пускаємо.
Сідає ватага на коня, ще до пана і каже:
– У цім селі є розбійник. Він дуже набив мене і каже, що не пустить на панщину ні одного чоловіка з села.
– Сідай на коня, їдь до нього і по-хорошому з ним поговори, скажи, я просив, щоб він приїхав до мене, – каже пан.
Поїхав ватага до розбійника і каже йому все це.
– Їдь, я приїду, – сказав розбійник.
Той поїхав, а розбійник убрав на себе найкращу одежу, почепив шаблю, пістолет, сів