жінка, що побила золото, була його жона. Вона плакала не за посудом, а за своїм чоловіком. Треба було її схопити й заарештувати, але вже пізно тепер… Даю вам, пресвітлий царю, ще одну пораду: візьміть той труп і розіпніть його на хресті при дорозі. І поставте коло нього сторожу – дванадцять вояків, бо той злодій буде пробувати вкрасти труп і поховати його разом з головою.
Цар сповнив наказ старого злодія. Тіло поклав на хрест і коло нього приставив дванадцять вояків.
Але бідний синок, що був ще мудріший, купив собі дрантиву одежу і сліпого коня, запріг його у возика, у возику сховав паленку і подорожує.
Проходить попри трупа, розп'ятого на хресті, і тут свого сліпого коня наганяє у рівчак. Візок перевернувся. Вояки пожаліли бідного чоловіка і прибігли йому допомогти підняти візок. Як піднімали, побачили паленку, і кожний сховав собі по пляшці. Бідний синок знав, що вояки полакомляться на горілку, і вдав, що нічого не бачить. Вдарив свого коника і поїхав далі.
Кілька кілометрів від'їхав і став. Свого сліпого коня лишив, купив дванадцять попівських риз і вночі у дванадцять годин вернувся за трупом. Вояки, всі п'яні, спали. Він повідбирав рушниці і вояцьку одежу з них та вбрав їх у попівські ризи.
Тіло з хреста зняв і разом з головою закопав у землю.
Рано цар устає і йде дивитися, чи сторожа упіймала злодія. Приходить і дивиться – замість вояків лежать попи. Цар злякався і питає:
– Як ви стали попами? Я поставив вас вояками!
Але вони не могли йому відповісти, як то сталося. Тоді цар пішов знову радитися зі старим злодієм. Злодій дав цареві ще одну пораду:
– Учиніть велику гостину. Порозкидайте срібла і золота по землі, і те золото не буде брати лише той злодій, що розбив вашу палату.
Так і зробили. Порозкидали золото, але нікого не бачили, хто би не збирав. Народ розійшовся, а золота нема! І цар знову йде радитися до старого злодія.
– Як це може бути, що я не бачив, хто позбирав золото?
– Злодій дуже хитрий. Він помастив собі черевики смолою і так позбирав золото… Іще, пресвітлий царю, даю вам останню пораду: зробіть ще гостину, а свою доньку приберіть у саме золото. І вона най стане на дверях й покажеться розбійникові. І скоро най сховається у другу кімнату. А в тій кімнаті викопайте яму і накладіть багато подушок. Розбійник зайде до вашої доньки, а вона най ударить йому на чоло печатку і штовхне його в яму.
Так і сталося, як радив цареві старий злодій. Розбійник зайшов до царської доньки, обняв її, а вона тим часом ударила йому печатку на чоло. Але розбійник був хитрий, він теж мав таку печатку. І коли царська донька його штовхнула в яму, він сильно закричав:
– Люди, мене б'ють!
Люди збіглися до нього, і багато з них упало в яму. А він кожному на чоло ударив печатку. Коли прийшов цар – бачить, що в ямі багато людей і в кожного на чолі царська печатка. Так цар не міг упізнати розбійника. Питає свою доньку:
– Скільки було коло тебе людей?
– Був один, але тепер не можу
