на плечі її брати. Я її між ногами потягну.
Іде він до коняки, заводить її в воду, сідає на неї верхи – і через озеро! А чорти бачать, що він коняку між ногами несе. Розбійник під'їхав до чортів, і подумали вони: «Ми можемо коняку на собі нести, а він між ногами несе. Він сильніший за нас».
А в тому лісі був здоровенний дуб. Чорти й кажуть розбійникові:
– Давай бігти до того дуба. Як ми скоріше добіжимо, то не будеш будувати церкву, а як ти скоріше, то будеш.
А він каже:
– Що там бігти. У мене хлопець є, що може забігти скоріше, як ви. Але дивіться, щоб не загубився. Бо як загубиться, то будете відповідати.
Відчинив він сумку та й пустив зайця. І лиш чорти побачили, що він пустив, а де дівся заєць, то не вгледіли. І зажурилися чорти. Раз, що скоріше за них добіг «хлопець», а друге, що забіг десь і треба за нього відповідати. Питають вони розбійника:
– Що ти хочеш з нас, щоб лиш не будував ту церкву?
– Нічого не хочу, лиш хочу ту жінку, що я вам продав, – каже їм хлопець.
І не було що робити чортам. Привели вони паню і дали її розбійникові.
Віддав розбійник панові жінку, а пан дав йому під документом все своє майно. Та взяв жінку і пішов у світ. А розбійник лишився на панськім добрі. І від тої пори не було панщини.
Дідова дочка й бабина дочка
Були дідо й баба. Мав дідо свою дочку і баба свою. Дідова дочка була робітна, а бабина лінива. Та й усе баба їла діда та й їла за його дочку. Казала, щоб дідо її вивіз у ліс. Дідо впріг коня в сани, бо то було зимою, і каже:
– Поїдемо, дочко, в ліс.
І їхали вони полем, далі заїхали до лісу і їдуть лісом. Їдуть, дивляться, стоїть хата. Дідо каже:
– Зайдемо до тої хати і будемо тут ночувати.
Зайшли до тої хати, в хаті холодно. Дідо каже:
– Я йду принесу дров, а ти тут, дочко, сиди.
Вона ждала, ждала, батька нема. І тут об'явився дідок маленький та й каже:
– Дочечко, наклади вогонь, нагрій води, помий мені бороду, обчеши мені голову, звари мені каші.
Дівчинка пішла надвір, внесла дров, наклала вогонь, нагріла води, вмила дідові голову, бороду, геть діда цілого помила. І тоді зварила йому каші. Дідо поїв, і вона сама поїла. І каже дідо:
– Аби ти знала, дочечко, прийдуть зараз розбійники і будуть тебе брати танцювати. Ти би казала, що ти не маєш черевиків, що не маєш файної сукенки – всього тобі треба, щоб до танцю вбратися. Але аби не все казала за раз, а по одному.
І дідок пішов, а вони прийшли й постукали у вікно, заграли під вікном і кажуть:
– Вийди до нас танцювати.
А вона:
– Я, – каже, – не маю сукенки, я не маю в що вбратися.
Вони пішли й принесли їй сукенку.
– Вийди до нас танцювати.
– Я не маю черевиків, – каже вона.
Вони пішли й принесли їй черевики.
– Вийди до нас танцювати.
А вона каже, що не має файної хустки. І так вона все по одному називала, а вони по одному носили. А то вже четверта година настала,
