і звари мені каші. І сама поїж.
А вона каже:
– О-о-о! Я зроду їсти не варила. І я би когось даром мила, чесала? О ні!
І він їй нічого вже не казав. Хіба сказав:
– Зараз тут прийдуть музиканти під вікно. І будуть тебе кликати танцювати. Роби, як хочеш. Можеш у них випрошувати одежі. А не хочеш, то не танцюй.
Як розбійники прийшли під вікно й заграли, вона розтворила вікно, і вони зачали брати її танцювати. Та пару раз викрутили нею, а тоді взяли її і стратили. Бо вона того заслужила.
Баба жде свою дочку, жде й плаче. Та вже й дідові стало недобре, що бабиної дочки нема. Та й дідо пішов її глядати. Приходить на то саме місце, а її нема.
Цар і два розбійники
Починається казка з бідного чоловіка. Жив собі бідний чоловік. Мав одного хлопця, і той хлопець ходив по людях служачи. Як вийшли йому роки, побачив, що нічого йому з ґаздівської служби, та йде у розбійники. Купив собі красну одежу. Прийшов до одного села і бачить, що три хлопці шепочуться за якусь таємницю, радяться іти красти. Підійшов він до них і каже:
– Хлопці, про що радитеся? Кажіть і мені. Не бійтеся нічого, бо я такий чоловік, як і ви. Від мене не затаїте, бо я давній злодій.
Вони йому сказали:
– Радимося, як у царя вкрасти гроші.
Бідний синок питає їх:
– А в царя багато грошей?
– Багато, – кажуть.
– Не журіться, ми їх украдемо, лиш скажіть мені, де вони лежать.
– Гроші лежать собі в окремій палаті. Досить тяжко буде їх украсти, бо цар має велику сторожу.
– Нічого, хлопці. Йдіть до коваля і дайте мені справити чотири сталеві долота й одну порядну залізну довбню.
Скоро це все зробилося. Розбійники пішли. Почали долотами пробивати задню стіну в царській палаті. Клали дубову кору на долото, аби їх не чули. Так розбили палату і набрали срібла й золота. Коли йшли геть, то стіну заклали смоляним папером так, щоб не видно було, де продовбали діру.
І багато разів приходили, брали гроші, доки цар не додивився. Як цар побачив, що грошей ніби стало менше, поскаржився цариці:
– Як це може бути? Чи наші гроші усілися, чи хтось їх краде? Я на своїх замках нічого не помічаю.
– Не можуть гроші усістися, – каже цариця. – Йди у темницю і спитай того розбійника, що ти йому присудив вічну темницю. Він тебе порадить.
Цар так і зробив. Закликав до себе злодія. Питає:
– Скажи ти мені, що сталося з моїми грішми? Чи могли вони усістися, чи їх хтось краде? Скажи мені, і я тебе випущу на свободу.
Розбійник усміхнувся на цю царську бесіду й каже:
– Пресвітлий царю, ідіть додому, візьміть залізну паличку і оббивайте стіни, у котрих стоїть золото. Шукайте смоляний папір, бо злодії вирубали діру й заклали її папером, і через оту діру носять наші гроші.
І далі так продовжував розбійник:
– Коли знайдете ту дірку в стіні, викопайте під нею велику яму чоловікові до попідплечі й насипте повну смоли. І як будуть
