бідних, а десята частина взагалі живе в злиднях. Головним завданням Гани є утримання вражаючих темпів розвитку, щоб епітет «золота», який часто вживається в розмовах про неї, виправдовував себе повною мірою.
Гвінея – країна алюмінію
Алюмінієвий Берег – так можна було б назвати (за аналогією із Золотим Берегом) західноафриканську країну Гвінею. Ця держава має найбільші на планеті поклади бокситів – понад третину світових запасів. Окрім цього, золото, алмази, залізну руду… Гвінея живе завдяки багатим надрам. Правда, живе поки що зовсім небагато, якщо не сказати бідно. Вона залишається в списку найменш розвинених країн світу.
Територія Гвінеї в різний час входила до складу різних імперій – спочатку була частиною держави Гана, потім – Малі. З XVI ст. одну частину Малі захопила сонгайська імперія Гао, а іншу – держава народу фульбе під назвою Текрур. Тодішні мешканці цих земель не підозрювали про боксити і не знали, що таке алюміній. Вони займалися сільським господарством та завоюванням територій. Європейці поширили тут работоргівлю – на узбережжі довгий час тривало змагання між англійськими, французькими та португальськими работорговцями. Після заборони работоргівлі країна стала приваблювати торгівців «живим товаром» навіть більше, сталося це через те, що в районі Гвінеї сильно порізаний берег – він забезпечував надійне прикриття «неофіційним» суднам работорговців, на які полювали британські воєнні кораблі.
На гвінейському ринку
Згодом європейські купці освоїли торгівлю арахісом, пальмовою олією, каучуком. Вони жили переважно на узбережжі й платили данину місцевим вождям. Вожді бажали отримувати все більше, купці не хотіли платити взагалі нічого. Це протистояння завершилося на користь купців – в середині XIX ст. Франція встановила протекторат над частиною Гвінеї, а в 1895 р., після тривалого опору, вся територія сучасної Гвінеї увійшла до Французької Західної Африки. У 1905 р. було остаточно встановлено кордони Французької Гвінеї, що стала окремою колонією. Французькі правителі не дуже чемно поводилися з корінним населенням. Гвінейці мали платити подушний податок, їх примусово залучали до неоплачуваних громадських робіт. До середини XX ст. Франція надала жителям колонії більше політичних прав, і гвінейці не забарилися з їх реалізацією, проголосувавши на референдумі 1958 р. за незалежність.
Позбавившись означення «французька», республіка Гвінея втратила й кваліфікованих спеціалістів, інвестицій, ринку збуту своїх товарів. Довелося все починати з чистого аркуша. Певний час Гвінеї надавали допомогу СРСР та Китай, і молода країна намагалася перейняти їхній соціалістичний досвід. Гвінейці швидко провели націоналізацію в промисловості і сільському господарстві. Це так само швидко призвело до застою в економіці. Керівництво країни ліквідувало приватну торгівлю, і лише на початку 1980-х років цей вид діяльності було реабілітовано. Дев’яності роки ознаменувалися переходом
