на територію сучасних Бурунді й Руанди у І тис. до н. е. Скотарі-кочовики тутсі прийшли сюди у X ст. н. е. Економічний розвиток йшов у них швидше, і в XV ст. вони підкорили хуту, зробивши їх своїми робітниками. У XVII–XVIII ст. тут виникли перші феодальні держави, якими правили тутсі. Навіть у колоніальний період вони почувалися господарями на цій території. Коли Бурунді входила до Руанди-Урунді під управлінням спочатку німців, а потім бельгійців, соціальні протиріччя між етнічними групами ще більше загострилися. Не збиралися тутсі поступатися своїм пануванням і після отримання країною статусу незалежного королівства (1962), а згодом республіки (1966) – вони були категорично проти надання хуту рівних прав із ними. Бурунді потрясали етнічні конфлікти, влада переходила від тутсі до хуту по декілька разів на рік. Ведення тут політичних справ у XX ст. не можна назвати цивілізованим – замість столу переговорів вороги найчастіше намагалися доводити свою правоту зі зброєю в руках. Убити президента – тут звичайна річ. Військовий переворот – майже буденна. Президенти Бурунді здебільшого приходили до влади через військові перевороти і так само залишали посаду.
Плантаиія бавовни
ООН та Організація африканської єдності неодноразово засуджували воєнні режими та вводили проти Бурунді жорстокі економічні санкції. Але це лише посилювало розруху в країні. Тільки в середині 90-х років минулого століття супротивники прийшли до компромісу, підписавши в Танзанії Арушську угоду, де обговорювалися умови створення в Бурунді перехідного уряду з представництвом і тутсі, і хуту. Сторони обіцяли зберігати мир, проте ситуація в регіоні досі залишається напруженою.
Традиційна хижа
Коли вся країна воює, це, звичайно, не сприяє економічному розвитку. Бурунді вважається однією з найвідсталіших країн у світі.
Нарікати на природу бурундійцям не доводиться. Їм дісталися хоч і не найкращі землі, проте і не пустеля. Більшу частину країни займає плоскогір’я, де переважають савани з акаціями та олійними пальмами. Клімат досить м’який – субекваторіальний, сезонно вологий. Поверхня плоскогір’я підвищується від 800 м на сході до 2500 м на заході. Кращі родючі землі розташовані біля великого озера-красеня Танганьїка та в долині ріки Рузизі. Деінде є ліси, в яких збереглося багато диких тварин та птахів.
Головне заняття мешканців Бурунді (якщо не враховувати громадянську війну) – сільське господарство. Половину території країни відведено під ріллю. Більшість населення (90 %) живе в сільській місцевості за межею бідності і повністю залежить від вирощеного врожаю. На висотах від 800до 1500 м переважає батат, маніок, бавовник, банани, олійна пальма. В поясі до 2000 м вирощують кавове дерево, тютюн, рицину, з насіння якої отримують касторову олію. В горах вище 2000 м збирають урожаї овочів та фруктів. Головним експортним товаром є кава (доля у вартості експорту – 80 %), продають за кордон також бавовну, чай, пальмову олію і банани. Маніок, батат і бобові переважають на внутрішньому
