в зоні саван і дістала назву Абомей, або Дагомея. Саме від неї пішла застаріла назва сучасного Беніну, яку він мав до грудня 1975 р. Вигнанці аджа швидко змішалися з місцевими племенами йоруба й утворили новий народ – фон.
Поселення на узбережжі Гвінейської затоки
Добробут Дагомеї тримався на торгівлі рабами. Озброєні загони племені фон здійснювали напади на невеликі сусідні племена. Вони захоплювали бранців і продавали їх європейським работоргівцям через посередників у Великій Ардрі. Там утворився найбільший у Західній Африці ринок невільників. У XVII ст. звідси щорічно на плантації Нового Світу відправляли до 20 тис. рабів. У 1720 р. один з правителів Дагомеї вирішив продавати рабів безпосередньо європейцям, але наразився на опір посередників. Тоді він захопив чотири південні держави, що заважали виходу Дагомеї до моря. Вільним залишився лише Порто-Ново, але його правителі відтепер сплачували народу фон данину.
На старовинних картах узбережжя сучасного Беніну позначалося як Берег невільників. Про работоргівлю тут нагадують старовинні фортеці, де ховалися работоргівці від нападів тубільців та піратів.
Скривджені правителі чотирьох завойованих країн звернулися до короля сильного королівства Ойо, що утворили на півдні від Абомея племена йоруба. Його король пішов війною на небезпечного сусіда і в 1738 р. завоював столицю супротивника. Відтоді аж до 1820 р. королі Дагомеї вимушені були сплачувати данину йоруба. Під час битв ставку короля Дагомеї охороняли жінки-воїни. Вони брали участь і в запеклих битвах з європейцями. Одного разу французи були цілком деморалізовані, побачивши перед собою розлючених голих і чорношкірих «амазонок» зі списами.
На початку ХІХ ст. вивіз рабів з Дагомеї скоротився до 10–12 тис. чоловік на рік, а в 1830 р. работоргівлю було заборонено. Але остаточно це жахливе явище змогли припинити лише в 1885 р.
Багато в чому поліпшити стан справ вдалося королю Гуезо, який вирішив поповнювати свою казну за рахунок вироблення пальмової олії. Він уклав угоду з французькою компанією «Віктор Режі і Сіпрієн Фабр». У 1851 р. за посередництва цієї компанії Гуезо уклав договір про союз із Францією, бо боявся проникнення в країну англійців. Відтоді Дагомея стала французькою колонією, якою залишалася до 1960 року.
Після Другої світової війни під тиском антиколоніального руху Франція була вимушена надати Дагомеї право на своє представництво у французькому парламенті і створення власної Національної асамблеї. У 1960 р. країна була проголошена незалежною Республікою Дагомея. На жаль, дагомейські політичні лідери довгий час були не в змозі поділити владу. З 1960 по 1972 р. у незалежній державі 10 разів змінювався уряд і відбулося 5 воєнних переворотів. Останній, одинадцятий, переворот у 1973 р. влаштував майор Матьє Кереку. Він проголосив себе президентом і очолив уряд, а через два роки проголосив себе прибічником соціалізму. Президент-узурпатор вирішив будувати «марксистсько-ленінську» державу,
