у галузі фінансів, інформації, оборони та партійної системи. Законодавчі органи – Національні народні збори (парламент) і Національна рада, що може відхиляти будь-який законопроект, прийнятий зборами. У складі цієї ради одна третина членів призначається президентом, інші обираються місцевими органами влади.
За колоніальних часів виноград був провідною сільськогосподарською культурою Алжиру. За смаком алжирські вина не поступалися знаменитим французьким. Але після здобуття незалежності уряд вдався до заходів із скорочення виноградників задля вирощування зернових культур і цитрусових. А іноді звільнені площі просто засаджували деревами.
На міжнародній арені республіка виступає як повноправний член Ради Безпеки ООН, Ліги арабських держав, Організації африканської єдності, Союзу арабського Магрібу, Організації країн-експортерів нафти.
Столицею Алжирської Народної Демократичної Республіки вважається давнє портове місто Алжир, засноване в X ст. на руїнах римського поселення. Нині тут живуть 2 млн чоловік. До великих міст належать також Оран (650 тис.), Константина (480 тис.), Аннаба (100 тис.).
Одна з вулиць Орана
Грошова одиниця називається алжирським динаром.
Алжир – аграрна країна з розвинутою гірничодобувною промисловістю. Доля нафти в експорті країни становить 95 %. Крім «рідкого золота», вона багата на природний газ, залізну руду, фосфати, вугілля, свинець, цинк, ртуть та інші корисні копалини.
Сільськогосподарське виробництво зосереджено в північних приморських районах. Тут вирощують виноград, зернові культури (пшеницю, ячмінь), картоплю, цитрусові, оливки і тютюн, а в оазисах – фініки. У скотарстві головна увага приділяється розведенню овець, кіз, великої рогатої худоби, верблюдів.
Значні доходи державі дає і лісове господарство. Великі площі, зайняті корковим дубом, роблять Алжир значним експортером корока. У цьому він поступається лише Іспанії та Португалії.
Уряд країни покладає певні надії на розвиток туризму як важливу статтю доходів до бюджету. Впевнено можна сказа ти, що після стабілізації внутрішньої ситуації гості з інших країн будуть охоче відвідувати Алжир. На узбережжі збереглися цікаві руїни давніх міст фінікійців, римлян, візантійців. Від мусульманських часів залишилися фортеці, палаци, мечеті. Але найцікавіше – це самі алжирці. Тут можна побачити побут кочовиків-бедуїнів, котрий з давніх-давен майже не змінився. Серед них є як бербери, так і араби. Вони досі живуть у шатрах-наметах з темної бавовняної тканини. Сільські жителі носять національний одяг. У містах чоловіки часто змішують традиційні та сучасні предмети в одязі. Поверх білої національної сорочки можуть одягти піджак. Часто європейський діловий костюм доповнюють фески. Жінки в селищах носять широкі шаровари і сорочки. Обличчя не закривають, але голову обов’язково прикривають хусткою або покривалом із червоними або жовтими смугами. А от
