середньовічної держави овімбунду, яка в XV–XVII ст. існувала на півночі сучасної Анголи, іменували «Нголо». Португальці використали перекручений титул короля для назви своєї африканської колонії Анголи.
Але вже перші спроби створити в країні тимчасовий уряд спричинили протиріччя між політичними об’єднаннями Анголи. Почалася жорстока громадянська війна, в яку втрутилася армія Південно-Африканської Республіки (ПАР). Політичним угрупованням комуністичного напрямку допомагали СРСР, Куба, деякі інші країни соціалістичного табору. Вони направляли до Анголи війська, воєнну техніку і воєнних спеціалістів. У 1975 р. партія Народний рух за визволення Анголи проголосила створення Народної Республіки Ангола на чолі з прокомуністичним урядом. Натомість інші політичні угруповання за підтримки армії ПАР на території, що перебувала під їхнім контролем, утворили Демократичну Народну Республіку Ангола з центром у провінції Уамбо. Декілька місяців між цими двома утвореннями тривав збройний конфлікт, який закінчився перемогою Народного руху за визволення Анголи. Народна республіка Ангола була прийнята до Організації африканської єдності.
Вулиця одного з провінційних містечок
Втім, спокою в державі не було ще довгі роки. Антикомуністичні сили чинили опір уряду. На його боці виступали СРСР і Куба, а на боці опозиції – США і ПАР. Вторгнення військ ПАР на територію Анголи тривали аж до 1990 р.
У 1988 р. анголо-кубинські війська нанесли нищівної поразки військовим частинам ПАР. У грудні того ж року між Анголою, Кубою і ПАР була прийнята угода про надання Намібії незалежності в обмін на виведення кубинських військ з ангольської території. Рада Безпеки ООН призначила комісію для перевірки виконання цих домовленостей.
Але внутрішня ситуація в Анголі не покращилася. Опозиція вимагала від уряду створення в країні багатопартійної демократії. Натомість уряд запропонував амністію всім опозиціонерам. Вони з цим не погодилися і відповіли черговим озброєним виступом проти існуючого режиму. А після нападу партизан на кубинську військову частину Куба припинила вивід своїх військ з Анголи. Тільки в 1990 р. обидві сторони погодилися на суттєві поступки одна одній. Був призначений тимчасовий воєнний уряд, проголошено утворення багатопартійної політичної системи і необхідність перегляду конституції, введення ринкової економіки. Почався відхід від марксистсько-ленінської ідеології. Перші демократичні вибори були призначені на 1992 р. Результати їх не задовольнили опозицію. Знов спалахнула громадянська вій на. Незважаючи на втручання Ради Безпеки ООН, політична нестабільність в Анголі триває. Вона поглиблюється намаганням провінції Кабінди відокремитися від республіки. Сепаратистський рух тут пов’язаний з головною силою ангольської опозиції – Національним союзом за повну незалежність Анголи.
Незважаючи на всі ці події, Ангола визнана у світі на рівні найбільших міжнародних політичних
