царство. Його онук Югурта воював з римлянами, був переможений ними, й у 104 р. до н. е. його стратили в Римі. Відтоді Нумідія перетворилася на римську провінцію. В цей час тут будувалися великі міста, дороги, мости. З імперії до нумідійців прийшло і християнство. Саме тут у IV–V ст. н. е. жив один з видатних діячів християнства Августин Блаженний, який був єпископом у м. Гіппон.
У 429 р., після падіння Римської імперії, на територію Алжиру прийшли варварські племена вандалів, що пересувалися з Іспанії в Туніс. Вони відрізали місцеве населення від центральної влади, яка знаходилася у Візантії. Тому управління берберами перейшло до рук численних племінних вождів.
Наприкінці VII ст. в Північній Африці з’явилися араби-мусульмани. Після жорстокої боротьби вони підкорили берберів і примусили їх прийняти іслам. Так само насильницькими методами впроваджувалися арабська культура і система правління. Втім бербери не зреклися своїх коренів. Вони зберегли багато чого зі своєї культури. В результаті утворилася дуже своєрідна арабсько-берберська цивілізація, яка існує й сьогодні.
Руїни давнього міста Тимгад
У VII–XV ст. на території Алжиру час від часу формувалися незначні державні утворення, але вони підкорялися правителям Тунісу або Марокко. Але наприкінці XV століття християнська Іспанія розгромила останню арабську державу на території Піренейського півострова із центром у Гранаді. Іспанці послали свої війська до Африки і завоювали декілька алжирських портів на узбережжі Середземного моря. Араби були вимушені звернутися по допомогу до Османської імперії. Турки звільнили Північну Африку від загарбників, але скасували владу арабів і почали правити на цих землях. Вони утворили воєнну колонію, яку в Європі називали Алжирським регентством. Її засновниками були брати Барбаросса. Старший з них, Орудж, у 1516 р. почав розширювати свої володіння і захопив місто Тлемсен. Його молодший брат, Хайраддін, оволодів Аннабою, Константиною, Біскорою та оазисами Уаргла і Туггурт. Цією досить великою країною управляли паші (губернатори), які призначалися османами. З 1711р. паші набули певної самостійності. Ця посада стала виборною, однак обирали правителя вищі чиновники, якими могли бути лише турки. Паші залишалися васалами султана Османської імперії, але мали власний корпус яничар – елітне військо, яке набиралося з іноземців.
Країна мала і дуже добрий воєнно-морський флот. Під час війни він теж виступав разом з турецьким флотом. Але в Європі алжирські моряки більше прославилися як жорстокі корсари. Вони нападали на кораблі «невірних», грабували їх, а полонених продавали в рабство. Початок цього явища слід шукати ще за часів братів Барбаросса. Воно зійшло нанівець лише після захоплення Алжиру французами.
Довгі часи турецького панування мало вплинули на життя місцевих арабських і берберських племен. Вони продовжували жити за патріархальними традиціями, зберегли культуру і мову, незважаючи на те, що османи вимагали спілкування лише турецькою.
Північні
