комісара Великої Британії в Південній Африці взяти їхній народ під свою опіку. В 1885 р. Британія остаточно перемогла африкандерів, і територія, населена народом тсвана, була оголошена її протекторатом Туманного Альбіону під назвою Бечуаналенд.
Жив протекторат досить мирно, але бідно. У 1966 р. він також мирно, без кривавих повстань, здобув незалежність і розпрощався зі старою назвою. А через рік стало зрозуміло, що Ботсвані час прощатися і з епітетом «бідна»: на заздрість англійцям тут раптом знайшлися алмазні розсипи. Тож свій добробут жителі країни почали будувати на алмазних підвалинах. До подарунка природи додалося виважене керівництво державою, що забезпечило впевнене економічне зростання. І головне – мешканці Ботсвани вирішили, що своє відвоювали у XIX ст. Доки сусіди бігали зі зброєю в руках, вони розвідали, окрім алмазних, поклади мідно-нікелевих руд, кам’яного вугілля та інших корисних копалин, потроху почали освоювати промисловість (складання авто та ін.), знайомитися зі світовими досягненнями в галузях зрошення полів та розведення худоби.
Не завдяки, а всупереч природі в Ботсвані вирощують внутрішні (кукурудзу, просо та боби) і в обмеженій кількості товарні культури – бавовник, арахіс і соняшник. На початок XXI ст. Ботсвана посідає друге місце на африканському континенті за середнім річним доходом на душу населення, поступаючись лише індустріально розвиненій Південно-Африканській Республіці.
Алмази становлять 70 % експорту Ботсвани, тобто приносять стійкий прибуток країні та забезпечують стабільність місцевих грошей, які мають назву «пула». На мові сетсвана, що разом з англійською має статус офіційної, «пула» означає «дощ». Чому тсвана саме так назвали свою грошову одиницю? Вони дали їй ім’я найдорожчого. А найдорожче в пустелі, дорожче за алмази, – це, звичайно, вода, волога.
У Ботсвані знаходиться штаб-квартира Співтовариства розвитку Півдня Африки. Підтримуючи діяльність миротворчих сил ООН в конфліктних районах континенту, жителі Ботсвани, які на своїй землі уникають конфліктів, здобули звання найбільш спокійних та розсудливих націй серед усіх африканців.
Народ тсвана традиційно займається скотарством
Пустеля Калахарі
Розсудливо підходять вони і до туризму – майже не рекламують себе, дотримуючись принципу, – хай приїде мало відвідувачів (менше нашкодять природі), проте заплатять за це багато грошей. Сафарі в Ботсвані вважається вишуканою розвагою заможних людей, та й в ресторанах ціни не нижчі за європейські. Гостям запропонують відвідати національні парки Імебок, Чобе, Нцкай-Пан, а також печери Гчвихаба (в південній Африці печери – велика рідкість), де, за легендами, сховані скарби, пагорби Тсодило, музей-меморіал Хами III, вождя нгвато. Проте за межами будь-якої екскурсії залишиться розповідь про економічне зростання країни – її жителі не люблять вихвалятися.
Буркіна-Фасо – «країна
