має свою мову. Хоча офіційною в Габоні є французька, далеко не всі володіють нею. Неофіційно державною вважається фанг, що використовується на території всієї країни, а мова ом’єне – це мова міст, яку не розуміють у сільській місцевості. В південних районах поширені діалекти групи банту. Проте уряд країни не дає мовному різноголоссю зазвучати на повну силу – вживання місцевих мов у ЗМІ не підтримується.
Держава прагне мати освічених громадян і багато робить для цього. Більшість дітей закінчують початкову школу (для деяких країн Африки це фантастичне явище), третина – середні. В країні діють два університети. При великому бажанні не дуже важко отримати й державну стипендію для навчання за кордоном – Габону, як і будь-якій іншій цивілізованій країні, потрібні висококласні спеціалісти, які забезпечать йому процвітаюче майбутнє.
Гамбія – арахісовий берег
Арахіс і надзвичайно чисті пляжі на Атлантичному узбережжі – візитна картка Гамбії, однієї з найменших країн Африки й світу. Мало хто вірив у життєздатність цієї держави, яка не має родючих земель та корисних копалин. Скептичні прогнози здійснилися лише наполовину. Гамбія не стала багатою й квітучою країною, проте, порвавши з колоніальним минулим, досягла певної стабільності.
Країна розташована в Західній Африці, сусідить із Сенегалом і має вихід до океану. Її територія – 11 тис. км2 – була заселена здавна. До 750 р. н. е. відносять археологи залишки кам’яних поселень, знайдені у верхів’ях річки Гамбія. В середні віки сучасна територія країни входила до складу могутніх імперій Малі та Сонгай. У середині XV ст. на землю, населену племенами мандинго та волоф (ці народності становлять основу сучасного населення), ступили португальці. З XVI ст. тут почали свою діяльність англійські компанії, а наступне століття минуло під знаком боротьби Великої Британії та Франції за цю територію. Обидва претенденти цікавилися рабами та потенційними покладами золота, але дорогоцінного металу так ніхто і не знайшов. За Версальським миром (1783), більша частина Гамбії відійшла англійцям, які незабаром включили її до складу своєї колонії Сьєрра-Леоне, а в 1843 р. вирізнили в окрему колонію. До цього часу британці зрозуміли марність пошуків на цих землях золота, проте розпробували арахіс, який почали активно вивозити до Європи. У 1889 р. було визначено сучасні кордони Гамбії, менша частина якої залишилася колонією Британії, а більша стала її ж протекторатом.
Гамбійські жінки
Здобувши незалежність (1965) і ставши республікою на чолі з президентом, Гамбія почала бурхливу політичну діяльність. Вона утворила конфедерацію з Сенегалом під назвою Сенегамбія, що протрималася сім років, розпавшись у 1989 р. «Ображений» Сенегал через деякий час закрив кордони з «невірною сусідкою». Стосунки між ними і тепер залишаються напруженими. Каменем спотикання є контрабанда промислових товарів до Сенегалу через Гамбію, де значно нижче мито. У 1994 та 2000 рр. держава пережила воєнні перевороти, але, порівняно з іншими африканськими
