тому числі. Пляшки ж він теж кидав. Хоча не він один, звичайно.
– Але двері вони не стали ламати? – запитав Сашко, дивлячись на вибитий у якійсь дурній бійці верхній зуб Негатива.
– Не стали.
– А чого не відчинив?
Негатив роздратовано подивився на Сашка.
– Тебе нічим не вдарили у Москві, ні? Я ж тобі сказав, Веня й Рогов у мене. Спочатку лежали під диваном. Потім Веню ми скрутили в килим, у куток поставили, а Рогов у шафу вліз… Коротше, веселилися всі дві години…
Сашко швидко випив чай. Начебто їсти хотілося. Перехотілося.
– Вони де? – запитав.
– У кафе напроти сидять. Одну чашку кави на двох п’ють. Пішли?
Сашко прихопив грошей із нички, шматок сиру, цибульки сільської, хліб і банку консервів, хотів було повернутися, щоб написати кілька слів матері, – але махнув рукою. Ще раз написати, що «усе нормально»? Куди вже нормальніше.
– Ага, он вони! – Сашко раптом зрозумів, що дуже радий бачити Веню, що чмихав носом, який ще не загоївся, і підтягнутого Льошку. Обійняв одного, потім другого.
Тепер треба було щось робити, кудись вести пацанів.
Дзвонити по знайомих з будинку Сашко не наважився – телефон прослуховувався, і через це він свого часу провалив одну партійну акцію.
Та й знайомих у нього не було таких, щоб завалитися ночувати втрьох.
«І навіть одному», – раптом подумав Сашко здивовано, але без усякого смутку.
Так склалося в останні роки, що коло Сашкового спілкування обмежилося партійцями. Не те щоб на інших бракувало часу, хоча, справді, не вистачало, але головне – що це було вже непотрібно, нецікаво. Іти на квартири до місцевих «союзників» теж не варто було – через зрозумілі причини: могли наскочити люди в цивільному.
На вулиці почало мрячити, але вони залишили прокурене, з нав’язливою музикою й непривітними цінниками кафе й пішли бадьоро, із задоволенням і навперебій згадуючи, як усе було в Москві…
Негатив з інтересом слухав, іноді уважно заглядаючи в обличчя тому, хто розповідав.
Зупинившись біля ларка, Сашко купив пляшку горілки й три пластикові стаканчики – Негатив не пив, бо натурально звірів від алкоголю. Рогов не став сперечатися, а Веня зрадів.
Вони зайшли на дитячий майданчик, де Сашко провів у ранній юності багато годин, споживаючи різної міцності алкоголь, досліджуючи піддатливих або непіддатливих перевесниць.
Присіли в теремку, Сашко витяг з кишень сир, хліб.
– А ножа-то й немає, – сказав він, крутячи в руці банку консервів.
Рогов мовчки витяг з рюкзака складаного ножа. Спритно розкрив банку. Розлили, цокнулись…
Скоро стало зовсім добре, тільки сідниці мерзли на сирій бетонці. Сашко іноді вставав і проходжувався, Рогов підстелив рюкзак, а Вені, схоже, було однаково.
Негатив не сідав – слухав. Забрав собі сирну кірку –
