щоб я дозволила зробити це з іншими також?
– Отже, ви – філантроп, – скривився Джейс. – Думаєте, я повірю, що жителі Нижньосвіту не платять вам добре за ваш прихисток?
Доротея всміхнулася так широко, що було помітно, як блищать її золоті зуби.
– Не всім пощастило народитися таким красунчиком, як ти. От ми і виживаємо, як можемо.
Джейса не зворушили такі лестощі.
– Я мушу повідомити про вас Конклаву.
– Ти не зробиш цього! Ти ж обіцяв! – підхопилася на ноги Клері.
– Я нічого не обіцяв, – відрізав Джейс. Він підійшов до стіни і відкинув вбік одну з оксамитових занавісок. – Ви не хочете пояснити, що це таке? – вимогливо промовив він.
– Це двері, Джейсе, – відповіла Клері. Це справді були двері, дивно вміщені поміж двох еркерних вікон. Було зрозуміло, що вони нікуди не вели, до того ж їх не було видно з вулиці. Здавалося, що вони були виготовлені з м’якого розпеченого металу, більш маслянистого, ніж латунь, але такого ж важкого, як залізо. Ручку було вилито у формі ока.
– Замовкни, – злісно наказав Джейс. – Це ж портал, чи не так?
– Це п’ятивимірні двері, – відповіла Доротея, відкладаючи карти Таро на стіл. – Виміри не є прямими лініями, тобі це відомо, – додала вона у відповідь на спантеличений погляд Клері. – У них є приховані провалля та складки, кутки та закутки. Трохи складно пояснити тому, хто ніколи не вивчав теорію вимірів, але суть у тому, що ці двері можуть перенести, куди забажаєш у цьому вимірі. Це…
– Це аварійний вихід, – сказав Джейс. – Ось чому твоя матір хотіла жити тут. Вона завжди могла втекти, якщо в цьому була необхідність.
– Чому ж вона цього не зробила? – розпочала Клері і зупинилася, раптом злякавшись. – Через мене, – продовжувала вона. – Вона не пішла б тієї ночі, залишивши мене.
Джейс захитав головою.
– Ти не мусиш звинувачувати себе.
Відчуваючи, що зараз розплачеться, Клері підбігла до дверей.
– Я хочу знати, куди вона збиралась втекти, – промовила вона.
– Клері, не треба! – Джейс рушив за нею, але її пальці зімкнулися навколо ручки, яка закрутилася в руці Клері. Двері відчинилися, ніби вона їх штовхнула. Доротея з криком кинулася до її ніг, але було вже запізно. Не договоривши до кінця, Клері відчула, як її потягло вперед і понесло крізь порожній простір.
Розділ 8
Улюблена зброя
Клері була занадто здивована, щоб кричати. Відчуття падіння було найжахливішою частиною: її серце гупало десь аж у горлі, а живіт зм’як, мов вода. Дівчина розкинула руки, намагаючись ухопитися хоч за щось, щоб уповільнити своє падіння.
Її руки схопилися за якісь гілки. Зі жмутом листя в руках Клері впала на утрамбовану землю, сильно вдарившись стегном і плечем. Вона перевернулася на живіт, утягуючи повітря в легені. Тільки-но дівчина почала сідати, як хтось приземлився зверху на неї.
Вона знову відкинулася на землю. Хтось гупнувся лобом до її лоба і стукнувся об її коліна. Сплутана
