Опудала птахів і кажанів із блискучими темними очима-намистинками звисали на тонких мотузках зі стелі. Підлога була встелена старезними персидськими килимами, з яких від ходіння піднімався пил. Кілька великих набивних м’яких рожевих крісел стояли навколо низенького столика. Перев’язана шовковою стрічкою колода карт Таро лежала на одному краю столу, з іншого краю стояла кришталева куля на золотій підставці. Посередині – срібний чайний сервіз, розрахований на кількох осіб, тарілочка з апетитними акуратними канапками, блакитний чайник, з якого тоненько струмувала пара, та дві чашки з блюдцями, що стояли точно навпроти м’яких крісел.
– Нічого собі! – Клері сіла у крісло з полегшенням.
Доротея хитро всміхнулася.
– Пригощайтесь, – сказала вона, беручи чайник. – Молока? Чи, може, цукру?
Клері скоса поглянула на Джейса, що сидів поруч та вивчав тарілочку з канапками.
– Цукру, – відповіла вона.
Джейс знизав плечима, взяв канапку та поставив тарілочку на місце. Клері крадькома дивилась, як він відкусив шматочок.
Джейс знову знизав плечима.
– Це огірок, – зауважив він у відповідь на її пронизливий погляд.
– Я переконана, що канапки з огірком – це саме те, що потрібно до чаю, правда ж? – мовила пані Доротея, не звертаючись ні до кого конкретно.
– Ненавиджу огірки, – пробуркотів Джейс, віддаючи Клері надкушену канапку.
Вона спробувала її. У канапці було вдосталь майонезу та перцю. Її шлунок задоволено забурчав – це вперше дівчина їла після відвідин мексиканського ресторану із Саймоном.
– Є ще щось, чого ти не можеш терпіти, окрім огірка та бергамоту, і про що я мала б знати? – промовила вона.
Джейс подивився на Доротею поверх своєї чашки.
– Брехунів, – відказав він.
Стара жінка спокійно поставила свою чашку на стіл.
– Можеш називати мене брехухою, якщо хочеш. Це правда, що я не чаклунка. Але моя мати була нею.
Джейс мало не вдавився чаєм.
– Цього не може бути!
– Чому? – здивовано запитала Клері, сьорбаючи гіркий, із сильним присмаком диму чай.
Джейс зітхнув:
– Чаклуни – напівлюди і напівдемони. Вони – гібриди. Саме через це чаклуни не можуть мати дітей. Вони безплідні.
– Подібно до мулів, гібридів коня та віслюка, які теж безплідні, – задумливо промовила Клері, пригадуючи свої уроки біології.
– Твої глибокі знання про тварин вражають, – сказав Джейс. – Нечисть – це також певним чином демони, проте лише чаклуни є дітьми демонів. І саме тому вони наділені найбільшою силою.
– А вампіри та перевертні теж із роду демонів? І феї?
– Вампіри та перевертні народилися внаслідок хвороб, принесених демонами зі своїх вимірів. Більшість таких хвороб смертельні для людей, але в цих випадках вони дивно вплинули на хворих, не вбивши їх. А феї…
– Феї – це грішні ангели, – втрутилася Доротея, – вигнані з небес за свою гордість.
– Це
