style="font-size:15px;"> – Що? – схвильовано промовив Джейс.
– Чаю. Цей чудовий напій покращує травлення та сприяє роботі мозку, – сказала мадам.
– Я хочу чаю, – відповіла Клері, згадавши, як довго вона вже нічого не їла та не пила. Дівчина наче жила на одному адреналіні відтоді, як прокинулася.
– Добре, – піддався Джейс, – але тільки не «Ерл Грей», – покрутивши носом, додав він. – Я ненавиджу бергамот.
Мадам Доротея голосно засміялась і зникла за занавісками. Намистини загойдалися.
Клері пильно поглянула на Джейса.
– Ненавидиш бергамот?
Джейс тим часом вивчав вміст вузьких полиць із книжками.
– Так, а що, якісь проблеми?
– Ти єдиний хлопець серед моїх ровесників, котрий знає, що таке бергамот, більше того, що він входить до складу чаю «Ерл Грей».
– Так, я не схожий на інших хлопців, – гордовито сказав Джейс. – Крім того, – додав він, беручи книгу з полиці, – в Інституті ми обов’язково вивчаємо лікувальні властивості рослин.
– А я вважала, що всі ваші заняття обмежувалися «Курсом Різників» та «Обезголовленням для початківців».
Джейс перегорнув сторінку.
– Дуже дотепно, Фрей.
Дівчина обернулася, відводячи погляд від плаката з хіромантії.
– Не називай мене так.
Він здивовано подивився на неї.
– Але чому? Це ж твоє прізвище, правда?
Перед очима Клері промайнув образ Саймона. Востаннє вона його бачила, коли вибігала з кав’ярні «Джава Джонс». Дівчина відвернулася до плаката, і її очі заблищали.
– Не зважай.
– Зрозуміло, – промовив Джейс, і було очевидно, що він зрозумів більше, ніж Клері хотілося. Юнак поставив книжку на полицю.
– Цим мотлохом вона намагається справити враження на приземлених, – сказав він презирливо. – Тут немає жодної серйозної книжки.
– Лише тому, що це не та магія, якою займаєшся ти? – різко запитала Клері.
– Я не займаюсь магією! – розлючено мовив Джейс. – Зрозумій, людські істоти не володіють магією. Саме в цьому їхня особливість. Чаклуни можуть ворожити, тому що в їхніх жилах – кров демонів.
Клері задумалася.
– Але я бачила, як ти чаклуєш. У тебе була магічна зброя…
– Я не чаклую, а лише використовую магічні знаряддя. До того ж, щоб робити це, я довго навчався і маю на тілі захисні руни. Якби ти, наприклад, спробувала кинути в мене лезо Серафимів, імовірно, воно обпекло б тобі шкіру, а то і вбило б тебе.
– Якби у мене теж були руни? – поцікавилась Клері. – Я змогла б ними користуватися?
– Ні, – різко відповів Джейс. – Знаки – це ще не все. Існують тести, випробування, різні навчання. Тож забудь і тримайся подалі від моїх лез. І взагалі, не чіпай нічого без мого дозволу.
– А я тільки подумала продати їх на інтернет-аукціоні, – пробурмотіла Клері.
– Де
