ну нічого загадкового, звичайна жінка, яких багато. Звичайна така жінка. Тільки погляд вже дуже важкий – душу з тебе виймає і гнітючу тугу наганяє.
Карпатські мольфари. І білі, і чорні.
Усі вони – дощенту справжні: ті та інші. І спільне в них те, що без цього свого ремесла вони жити не можуть. Як без повітря. І, зрештою, у кожного з них своя місія, яку неухильно слід виконати.
Якось ми з Владкою відпочивали у друзів у горах і познайомилися з однією ворожкою на ім’я Параска. Владка взагалі любила всяких таких бабусь, ворожіння аби на чому – на картах, на кавовій гущі, на квасолі. Ми з нею потеліпалися в Чорногузи – це село таке під Вижницею – до тієї самої Параски. Вона така була кумедна бабця, моторна, гостроока, буфетницею в колибі працювала, сновигала туди-сюди, все встигала, здавалося, радісна енергія через край бризкає. Так ця Параска поцупила у своєї дочки нареченого і сама за нього заміж вийшла. І тепер донька Параски, слухняна Марічка, повільна, неповоротка, покірна дебела дівиця, цілковита протилежність своєї спритної маленької мамці, називає за вимогою суворої своєї матері колишнього власного судженого, всього на чотири роки за неї старшого, «тато» і на «ви».
Конец ознакомительного фрагмента.
Текст предоставлен ООО «ЛитРес».
Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.
Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.
