style="font-size:15px;"> Управитель казав щось його батькові про те, що обов’язково треба перевіряти, чи прикрите оце велике вікно віконницями, щоби його не проломило сильним вітром усередину. Джек кивав. Денні з острахом знову зиркнув на стіну. Рясні бризки засохлої крові зникли. Ті маленькі сірувато-білі шматочки, якими вони були поцятковані, зникли теж.
Потім Уллман їх звідти повів. Мама спитала в Денні, чи гарними йому видалися гори. І він відповів їй «так», хоча гори його насправді не обходили – ні тим, ні іншим чином. Коли Уллман причиняв за ними двері, Денні озирнувся через плече. Кривава пляма знов повернулась на своє місце, тільки тепер вона була свіжою. Вона стікала. Уллман, дивлячись прямо на неї, продовжував переповідати про знаменитих людей, які тут зупинялися. Денні усвідомив, що він до крові закусив губу, сам цього навіть не відчувши. У коридорі він трішки відстав від усіх і витер собі кров тильним боком долоні, думаючи про
(кров)
(Містер Хеллоран бачив кров чи щось іще гірше?)
(«я не думаю, щоб ті штуки були здатні вчинити тобі якесь зло»)
Відчайдушний крик тремтів у нього на губах, але він не дозволив собі його видати. Ні мама, ні тато не можуть бачити таких речей, вони ніколи цього не вміли. Тож він перемовчить. Мама з татом кохають одне одного, і це справжнє. А інші речі, вони як картинки в книжці. Деякі з них лячні, але ніякого зла вони заподіяти не можуть. Ті штуки… не здатні… вчинити тобі зла.
Проводячи їх переходами, що вилися й завертали, немов у якомусь лабіринті, містер Уллман показував їм ще й інші кімнати на третьому поверсі. «Тут, нагорі, самі лише найкращі люкси», – приказував містер Уллман, хоча Денні ніяких люків там не бачив. Він показав їм декілька кімнат, де одного разу зупинялась якась леді на ім’я Мерилін Монро, коли вона була заміжньою за якимсь чоловіком на ім’я Артур Міллер[82] (Денні трохи неясно, але зрозумів, що, невдовзі після того як вони побували в готелі «Оверлук», у них сталося РОЗЛУЧЕННЯ).
– Матусю?
– Що, любий?
– Якщо вони були одружені, чому вони мали різні прізвища? У вас з татом однакові прізвища.
– Так, але ж ми не знаменитості, Денні, – сказав Джек. – Знамениті жінки залишають собі ті самі прізвища навіть після того, як виходять заміж, бо їхні прізвища – це їхній хліб з маслом.
– Хліб з маслом, – геть спантеличений повторив Денні.
– Тато має на увазі, що люди звикли ходити в кіно і дивитися Мерилін Монро, – пояснила Венді, – але їм може не сподобатися ходити дивитися Мерилін Міллер.
– Чому так? Вона ж буде тією самою леді. Хіба це не всім зрозуміло?
– Зрозуміло, проте… – вона безпорадно поглянула на Джека.
– Якось у цьому номері зупинявся Труман Капоті[83], – нетерпляче перебив їх Уллман. І відчинив двері. – Це вже за мого часу тут. Жах, який приємний чоловік. Континентальні манери[84].
Не
Arthur Miller (1915–2005) – драматург і есеїст, третій і останній чоловік Мерилін Монро (1926–1962), з яким вона розлучилася за півтора року до своєї смерті.
Truman Capote (1924–1984) – класик американської літератури ХХ століття, романіст, новеліст, драматург, за творами якого знято чимало видатних фільмів, зокрема, «Сніданок у Тіффані»; раніше прізвище письменника передавалося українською невідповідно його справжньому звучанню: Капоте.
Суто британський вираз, що означає «європейські манери»; цим Уллман показує свою вишуканість, якою іноді хизуються американські англофіли.
