Марія постояла біля панно п’ятнадцять хвилин (зрештою Женева – місто невелике)‚ і знайшла ту вулицю, яку шукала.
Невидима подруга, що мовчала, поки Марія роздивлялася мапу, тепер спробувала її остерегти: вона сказала‚ що тут ідеться навіть не про мораль, а про те, щоб ступити на дорогу, з якої нема вороття.
Марія відповіла, що коли вона збере гроші на повернення зі Швейцарії, то зможе вийти з будь-якої ситуації. Крім того, жодна людина, з тих, які зустрічалися на її шляху, робила зовсім не те, що їй хотілося б робити. Такою була реальність життя.
«Ми перебуваємо в падолі сліз», – сказала їй невидима подруга.
– Ми можемо плекати багато мрій, але життя є тяжким, невблаганним, сумним, – відповіла їй Марія. – Що ти хочеш мені сказати? Що мене осудять? Ніхто нічого не знатиме, й це триватиме лише протягом певного періоду мого життя.
Усміхнувшись лагідно, але сумно, невидима подруга зникла.
Марія пішла до парку розваг, купила квитка на американські гірки й кричала там, як і всі інші, але кричала, добре розуміючи, що небезпеки немає, що це лише гра. Поїла в японському ресторані, навіть не розуміючи добре, що саме їсть‚ – знала тільки, що це коштує дуже дорого – і була тепер готова дозволити собі жити з усім можливим шиком. Вона була весела, бо не хотіла більше ані чекати телефонних дзвінків, ані рахувати кожне сентаво, яке вона витрачала.
Конец ознакомительного фрагмента.
Текст предоставлен ООО «ЛитРес».
Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.
Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.
