й більш відповідальні.
Марія, хоч і була ще дуже молода, проте дурною себе не вважала й не хотіла здатися так відразу, а надто після того як її арабський коханець сказав, що у Швейцарії закони, які регулюють трудові відносини, є дуже суворими, і вона може заявити, що її використовували для рабської праці, оскільки кабаре залишало собі більшу частину її платні.
Вона знову прийшла в кабінет Роже, цього разу розмовляючи досить зрозумілою французькою мовою, у словнику якої було й слово «адвокат». Вона вийшла звідти, після того як вислухала чимало лайки й одержала п’ять тисяч доларів відступного – суму, про яку вона навіть мріяти не могла. І все це стало можливим, коли вона промовила магічне слово «адвокат». Тепер вона матиме змогу вільно кохатися зі своїм арабом, купити подарунки, зробити кілька фотографій на тлі снігу й повернутися додому з перемогою, про яку стільки мріяла.
Перше, що вона зробила, це зателефонувала материній сусідці, сказала їй, що цілком щаслива, що робить успішну кар’єру і що її родина не має причин переживати за неї. Позаяк вона повинна була в короткий термін виселитися з пансіону, у якому найняв для неї квартиру Роже, їй лишалося тільки піти до араба, присягнутися йому у вічному коханні, навернутися на його віру й одружитися з ним – навіть якщо для цього доведеться обмотати собі голову отією чудернацькою хусткою. Зрештою, усім відомо, що араби дуже багаті, а чого їй ще треба?
Але на той час араб був десь дуже далеко‚ – можливо, в Аравії, країні, про яку Марія нічого не знала‚ – і в глибині душі вона тільки подякувала за це Діві Марії, бо тепер відпала необхідність зраджувати свою віру. Марія вже навчилася досить стерпно розмовляти по-французькому, вона мала гроші на зворотний квиток, мала дозвіл на працю, що кваліфікував її як «танцівницю самби», мала дійсну візу на постійне проживання в цій країні, і, знаючи, що в крайньому випадку завжди зможе вийти заміж за хазяїна крамниці одягу, вирішила зайнятися тим, на що вона, як їй здавалося, була спроможна: зробляти гроші своєю красою.
Ще в Бразилії вона прочитала книжку про одного пастуха, який, у пошуках свого скарбу, зустрічається з труднощами, і саме ці труднощі допомагають йому домогтися того, чого він прагне. Це був її випадок. Вона тепер цілком усвідомлювала, що її звільнили, щоб вона могла віддатися своєму справжньому покликанню – бути моделлю та манекенницею.
Вона винайняла маленьку квартирку (там не було телевізора, бо їй треба бути максимально ощадливою, доки вона стане заробляти багато грошей) і з наступного дня стала ходити по агенціях. Повсюди їй казали, щоб вона залишила свої професійно виготовлені фотографії, але, зрештою, то був внесок у її майбутню кар’єру – всяка мрія коштує дорого. Тож значну частину своїх грошей вона витратила на чудового фотографа, який розмовляв мало, а вимагав багато: у своїй студії він мав величезний гардероб, і вона позувала йому в сукнях строгих, екстравагантних і навіть у купальниках-бікіні,
