людей з плакатами, прапорами, музикою та чудними викриками.
«Я й сама така. Або, точніше, такою була: особою, яка вдавала, ніби все знає, заховавшись у власну мовчанку, аж поки той араб урвав мені терпець, і я набралася духу відповісти йому, що знаю різницю лише між прохолоджувальними напоями. Чи був він цим шокований? Чи змінив думку про мене? Аж ніяк. Мабуть, моя безпосередність здалася йому фантастичною. Я завжди тільки завдавала собі шкоди, коли намагалася здатися розумнішою, ніж я є насправді. З мене годі!»
Вона згадала про агенцію моделей. Чи знали, вони чого треба арабові, – бо коли про це заходила мова, Марія здебільшого вдавала з себе наївницю, – чи справді думали, що він зможе дати їй роботу у своїй країні?
Хай там як, а Марія почувала себе менш самотньою того сірого ранку з температурою, близькою до нуля, у Женеві; у Женеві, де курди вийшли на мітинг, трамваї прибували на кожну зупинку точно за розкладом, у вітринах крамниць розкладали коштовності, відчинялися двері банків, жебраки куняли, а швейцарці поспішали на роботу. Вона почувала себе менш самотньою, бо поруч була інша жінка, мабуть, невидима для людей, які її проминали. Марія не помічала її присутності, але вона була поруч.
Марія всміхнулася невидимій жінці, яка була з нею поруч і була схожа на Діву Марію, матір Ісуса. Жінка всміхнулася їй у відповідь і порадила бути обачною, бо все не так просто, як їй здається. Марія не надала значення цій пораді, відповіла, що вона людина доросла, відповідальна за свої вчинки й не може повірити, що проти неї існує якась космічна змова. Сьогодні вона довідалася, що існують чоловіки, готові заплатити тисячу франків за одну ніч, за те, щоб на півгодини запхатися їй між ноги, і найближчими днями їй треба буде вирішити, чи відразу за тисячу франків, які вона вже має, купити квиток на літак і повернутися до міста, де вона народилася. Чи затриматися тут іще натрохи й зібрати гроші на купівлю будиночка для батьків, гарний одяг і квитки до тих місць, які вона мріє колись побачити.
Невидима жінка, що була з нею поруч, знову сказала, що не все так просто, як їй здається. Марія, хоч і була задоволена з цього несподіваного товариства, попросила, щоб та жінка не уривала її роздумів, вона й сама розуміє, що життя є набагато складнішим, ніж видається на перший погляд.
Вона спробувала проаналізувати, цього разу з більшою ретельністю, можливість повернутися до Бразилії. Її шкільні подруги, які ніколи звідти не виїздили, відразу почнуть базікати, що її звільнили з роботи, що в неї ніколи не було хисту, аби стати зіркою міжнародної величини. Мати буде засмучена, бо вона ніколи не отримувала від неї обіцяних щомісяця грошей – хоча Марія у листах запевняла її, що на пошті їх просто крадуть. Батько дивитиметься на неї до кінця свого життя з отим виразом «я це знав». Марія повернеться працювати в крамницю одягу й одружиться з її хазяїном – і це після того, як вона прилетіла у Швейцарію літаком, їла швейцарський сир, вивчила французьку мову й ходила по снігу.
Із другого боку, тут можна заробляти по
