американських гірок: я бачила, що більшість людей заходили туди в пошуках емоцій, та коли вагончики рушали, то вмирали від страху й просили зупинити поїзд.
Що ж вони прагнули там знайти? Якщо вони зважилися на авантюру, то чому не були готові витримати до кінця? Чи вони думають, що було б розумніше не мчати на шаленій швидкості отак угору та вниз, а провести час на каруселі, крутячись на одному місці?
У цю мить я надто самотня, щоб думати про любов, але я повинна переконати себе, що це минеться, що я знайду собі роботу і що я перебуваю тут, бо сама обрала собі таку долю. Американські гірки – це моє життя, а життя – гра шалена й сповнена галюцинацій, життя – це стрибок на парашуті, це постійний ризик, це означає падати й знову злітати вгору, це альпінізм, це прагнення піднятися вище самої себе й залишатися невдоволеною та стривоженою, якщо тобі це не вдасться.
Нелегко перебувати далеко від своєї родини, від мови, у якій я можу виразити всі свої емоції та почуття, та відсьогодні, щоразу, коли настрій геть поганий, я спогадуватиму цей парк розваг. А якби я заснула й несподівано прокинулася на американських гірках, що я відчула б?
Думаю, першим було б відчуття того, що я в полоні, страшенно наполохана перепадами висот, що мене нудить і що мені хочеться вирватися звідти. Але якби я повірила в те, що рейки – це моя доля, що Бог керує цією машиною, то цей кошмар перетворився б на радісне збудження. Вони є тим, чим вони є, ці американські гірки, надійною і безпечною забавою, яка неодмінно доправить тебе до кінця, але, поки моя подорож триває, я змушена озиратися навкруг і кричати від збудження.
Навіть спроможна записувати думки, що здавалися їй вельми розумними, вона була нездатна слухатися своїх таки власних порад; моменти депресії наставали все частіше, а телефон і далі мовчав. Марія, щоб розважити себе і вправлятися у французькій мові протягом нічим не заповнених годин, купувала журнали, де описувалося життя знаменитих артистів, але незабаром помітила, що витрачає на це надто багато грошей, й пішла до бібліотеки. Пані, яка видавала книжки, сказала їй, що журналів бібліотека не передплачує, але вона може назвати їй кілька книжок, які допоможуть їй досить швидко опанувати французьку мову.
– У мене не так багато дозвілля, щоб читати книжки.
– Як це небагато дозвілля? Що ж ви робите?
– Багато чого. Вивчаю французьку, пишу щоденник і…
– І що ще?
Марія хотіла сказати: «Чекаю, коли задзвонить телефон», але вирішила промовчати.
– Дочко моя, ви молоді й ваше життя попереду. Читайте. Забудьте те, що вам казали про книжки й читайте.
– Я їх прочитала вже багато.
Зненацька Марії пригадалося те, що охоронець Маíлсон колись описував як «енергію». Бібліотекарка, яка сиділа перед нею, здалася їй людиною співчутливою, лагідною, такою, яка змогла б їй допомогти в разі невдачі. Треба було здобути її довіру,
