згадала про своє недавнє розчарування, але згадала також і про те, що розпачливо потребує грошей.
Їй призначили зустріч у дуже шикарному ресторані. Вона зустріла там елегантного пана, більш чарівного та більш зрілого, аніж ті, які досі їй зустрічалися. Він запитав у неї:
– Знаєте, хто написав ту картину? Хуан Міро. Знаєте, хто такий Хуан Міро?
Марія промовчала, вдавши, ніби зосередила всю увагу на їжі, що досить-таки відрізнялася від тієї, яку подавали в китайських ресторанах. Проте подумки вона все собі занотовувала: вона попросить дати їй книжку про Хуана Міро, коли наступного разу завітає до бібліотеки.
Але араб не відставав:
– Отой стіл був улюбленим столом Федеріко Фелліні. Що ви думаєте про фільми Фелліні?
Вона відповіла, що від них у захваті. Араб хотів увійти в подробиці, й Марія, зрозумівши, що її культура не витримає такого випробування‚ вирішила відразу перейти до суті:
– Я прийшла сюди не для того, щоб демонструвати свою ерудицію, пане. Усе, що я знаю, – це як відрізнити кока-колу від пепсі. Ви не бажаєте поговорити зі мною про показ мод?
Відвертість і прямота дівчини, здається, справили на нього добре враження.
– Ми про це поговоримо, коли замовимо собі випити, після вечері.
Він зробив паузу, поки обоє роздивлялися одне одного й намагалися вгадати, що співрозмовник думає.
– Ви дуже гарна, – промовив араб. – Якщо погодитеся випити зі мною, у моєму готелі, я дам вам тисячу франків.
Марія вмить усе зрозуміла. Чи була це провина агенції моделей? Чи була це її власна провина, оскільки вона мала б детальніше розпитати про те, як відбудеться ця вечеря? Ні, це була не провина агенції і не її власна провина, просто подібні переговори завжди відбуваються саме так. Зненацька вона відчула, що їй хочеться в сертан, у Бразилію, хочеться кинутись у обійми своєї матері. Вона пригадала застереження Маíлсона, на пляжі, коли він сказав їй про триста доларів; у той час ця сума здалася їй дуже привабливою, вона ніколи не сподівалася, що за одну ніч, проведену з чоловіком‚ можна одержати стільки грошей. Але в цю мить вона раптом чітко усвідомила, що не має нікого, абсолютно нікого у світі, з ким би вона могла поговорити; вона була сама-одна, в чужому місті, зі своїми двадцятьма двома відносно непогано прожитими роками, які, проте, не могли підказати їй найліпшу відповідь.
– Налийте мені ще вина, будь ласка.
Поки араб доливав вина в келих, думка Марії летіла швидше, аніж Маленький принц під час своїх мандрів по різних планетах. Вона приїхала сюди в пошуках пригод, грошей, а можливо, й чоловіка, вона знала, що рано чи пізно їй доведеться приймати такі пропозиції, як сьогоднішня, бо вона не була невинною й уже звикла до подібної поведінки чоловіків. Але вона ще вірила в агенції моделей, у блискучу кар’єру артистки, у багатого чоловіка, у родину, у дітей, онуків, у шикарний одяг, у переможне повернення до
