мені‚ що я готова прийняти рішення помилкове‚ але помилки – це спосіб діяти. А чого хотів би від мене світ? Щоб я ніколи не йшла на ризик? Щоб повернулася туди‚ звідки приїхала‚ не знайшовши в собі мужності сказати «так» вимогам життя?
Я вже вчинила не так‚ як було треба‚ у свої одинадцять років‚ коли один хлопчина підійшов до мене й попросив олівця; відтоді я зрозуміла‚ що іншої нагоди можна й не дочекатися й ліпше прийняти ту‚ яку тобі саме тепер пропонує світ. Звичайно ж‚ таке рішення пов’язане з ризиком‚ але хіба він буде більшим‚ аніж ризик нещасливого випадку з автобусом‚ яким я їхала сюди дві доби? Якщо я повинна зберігати вірність комусь або чомусь‚ то насамперед я повинна зберігати вірність самій собі. Якщо я хочу знайти справжнє кохання‚ то спершу я маю стомитись від тих пересічних кохань‚ які мені зустрічалися. Той невеличкий життєвий досвід‚ якого я набула‚ навчив мене‚ що ніхто не владарює ні над чим‚ усе – ілюзія‚ і ця істина стосується як добра матеріального‚ так і добра духовного. Той‚ хто уже втратив щось таке‚ що вважав навіки своїм (а зі мною таке було не раз)‚ зрештою доходить висновку‚ що ніщо йому не належить.
А якщо ніщо мені не належить‚ то тим більше я не повинна марнувати час‚ дбаючи про те‚ що мені не належить; ліпше я житиму так‚ ніби сьогодні – це перший (або останній) день у моєму житті.
Наступного дня‚ разом із Маíлсоном‚ перекладачем-охоронцем‚ який тепер назвався її імпресаріо‚ вона сказала‚ що приймає запрошення за умови‚ що отримає письмового документа‚ завіреного у швейцарському консульстві. Чужоземець‚ який‚ здавалося звик до подібних вимог‚ сказав‚ що це не тільки її бажання‚ а й його бажання також‚ позаяк для того‚ щоб здобути право працювати в його країні‚ вона повинна мати документ‚ який підтверджував би‚ що ніхто там не зможе виконати ту роботу‚ на яку найнялася вона. Добути такого документа буде зовсім не важко‚ оскільки швейцарські дівчата не мають особливого хисту до самби. Вони пішли разом до центру міста‚ охоронець-перекладач-імпресаріо зажадав аванс живими грішми відразу ж‚ як тільки підписали контракт‚ і забрав собі тридцять відсотків від одержаних п’ятисот доларів.
– Цей аванс – ваш заробіток за тиждень. За один тиждень‚ ви розумієте? Ви зароблятимете півтисячі доларів за тиждень і надалі без комісійних‚ бо я беру їх лише з першої виплати!
До цієї хвилини подорожі‚ думки про те‚ щоб поїхати кудись далеко‚ здавалися їй лише сном, а бачити сон дуже зручно‚ адже уві сні ми не зобов’язані робити те‚ що плануємо. Таким чином‚ ми не наражаємо себе на ризик‚ розчарування‚ важкі моменти життя й коли стаємо старими‚ то завжди можемо звинуватити інших – наших батьків переважно‚ або наших чоловіків чи дружин‚ або наших дітей – за те‚ що ми не змогли реалізувати те‚ до чого прагнули.
І ось зненацька перед нею шанс‚ якого вона так чекала‚ але водночас потай бажала‚ щоб він не з’явився ніколи! Як вона
