вийшов на вулицю і здивувався, побачивши на тротуарі навпроти професора. Той походжав туди й сюди у своїй характерній позі – руки за спиною, стан трохи нахилений уперед, – так він звичайно походжав за кафедрою, пояснюючи студентам якесь новітнє разюче відкриття в онкології. Тільки тепер він думав напевне про пилососи та радіоли.
Керн спершу був завагався: раніше він нізащо не наважився б заговорити з професором. Але тепер, після розмови зі скрипалем, він попрямував до старого.
– Пане професор, – сказав він, – вибачте, що я вас турбую. Не гадав я, що зможу коли-небудь дати вам пораду. Але зараз мені хочеться це зробити.
Професор зупинився й відповів неуважливо:
– Будь ласка, будь ласка. Я буду вдячний за кожну пораду. Пробачте, забув ваше прізвище.
– Керн. Людвіг Керн.
– Я буду вдячний вам за кожну пораду, пане Керн. Безмежно вдячний, слово честі.
– Та це, по суті, й не порада зовсім. Просто я хочу поділитися досвідом. Ви маєте намір торгувати пилососами і грамофонами. Облиште це. Ви тільки змарнуєте час. Тут сотні емігрантів хочуть жити з цього. Це так само безглуздо, як і стати агентом по страхуванню життя.
– А я саме цим хотів був уже зайнятися, – жваво перебив його професор. – Мені казали, що це неважка справа і що цим можна добре заробляти.
– І пропонували комісійні проценти від кожної укладеної угоди?
– Авжеж, авжеж, і непогані проценти.
– І більш нічого? Ні твердої платні, ні грошей на видатки?
– Ні…
– Таке можу запропонувати вам і я. Це ні до чого не зобов’язує. Пане професор, вам уже пощастило продати хоч один пилосос? Або грамофон?
Професор розгублено глянув на нього і якось засоромлено відповів:
– Ні… Але я сподіваюся найближчим часом…
– Облиште це, – сказав Керн. – Така моя порада. Купіть жменю шнурків до черевиків. Або десяток баночок крему для взуття. Або кілька пачок англійських шпильок. Дрібні речі потрібні кожному. І торгуйте ними. Ви заробите на них небагато. Але вам час від часу пощастить щось продати. Таким товаром теж торгують сотні емігрантів. Але продати англійську шпильку легше, ніж пилосос.
Професор замислено подивився на нього.
– А я про це й не подумав…
– Вірю, вірю. – Керн ніяково усміхнувся. – Але ви все-таки поміркуйте. Так краще. Я це знаю. Я сам спершу хотів торгувати пилососами.
– Мабуть, ви маєте рацію. – Професор подав йому руку. – Щиро вам дякую. Ви дуже люб’язні… – Голос його раптом став дивно тихим, майже запобігливим, немов у школяра, що не вивчив уроку.
Керн закусив губу.
– Я жодної вашої лекції не пропустив…
– Так, так… – Професор схвильовано підняв руку. – Дуже вам вдячний, пане… пане…
– Керн. Але це не має значення.
– Що ви, що ви, пане Керн! Вибачте, будь ласка. У мене вже, знаєте, пам’ять якась така стала… Ще раз дякую вам. Я, мабуть, спробую
