У мене тут є трохи попалити.
Я був не на жарт здивований, але припустив, що він трішечки розжився у тих двох. Виявилося, що ні.
– У них було «травички» на три косячки та ще до біса розсипного тютюну, – прошепотів Ґоґлік мені на вухо й розкрив під столом жменю. – Вони так довго копирсалися, щоб згорнути цигарку, – ну, я й запропонував свою допомогу. Знаєш, повірити не міг: вони зовсім нічого не тямлять у цьому! Тож я згорнув три цигарки, але більшість гашишу залишив собі. Наприкінці ми палили цигарки вже майже без нічого.
Незважаючи на це, ті двоє виглядали цілком щасливими. Тільки уявіть – у їхньому віці! Того вечора косячків вистачило на шістьох. Йолопи безпорадні.
Ось вам і Ґоґлік. Той самий Ґоґлік, який із задоволенням переглядає по телебаченню програми про мандри, а потім починає мріяти, як воно – бути царем тубільців:
– Уявляєш, друже, ти просто сидиш і нічого не робиш, а тобі приносять усе, чого заманеться, а жінки обмахують тебе віялами – ні, ти уяви тільки! – Інших бажань у нього немає. – А якщо мені знадобляться гроші, то продам кількох жінок. Я маю на увазі, що комусь же вони можуть сподобатися, правда?
Мріяти про щось більше він не здатний.
Коли від’їжджали, мене охопило погане передчуття. Колись ми з Ґоґліком уже поспішали цією дорогою. У той день погода була жахливою, дорога – суцільною багнюкою, а потік машин надто великим. Ми виїхали о восьмій ранку, а машин на вулицях уже було стільки, як опівдні. Куди не поглянь – усюди військові машини: вантажівки, поліцейські патрульні машини, національна гвардія – легше перелічити, чого там не було. Ненавиджу національну гвардію. В усьому Тбілісі тих гвардійців було не більше ніж дві сотні, тож звідки їх тоді там узялося стільки? У них навіть нормальних підрозділів тепер немає. Достатньо, щоб із десяток хлопців зійшлися десь на розі однієї з вулиць, назвалися «Дельта-щось-там-іще» та почали гучно лаяти Гамсахурдіа. Незабаром звідкись з’явиться офіцер і видасть їм усім автомати. Ось така у нас національна гвардія.
Одного разу в гостях я спілкувався зі знайомим, який вступив до лав «Мхедріоні» ще на початку їхньої діяльності. Він розповів, як вони виганяли Гамсахурдіа з Тбілісі, а тоді сказав: «Не розумію я цю національну гвардію. Більш безладного натовпу я ніколи не бачив, до того ж вони – мало не підлітки». І все ж їх залучають до військових операцій. У бою вони не гірші за інших.
У нашому кварталі жив такий собі Саркісов, який збирав старі речі. Колись він грав у футбол, після того викладав фізкультуру в школі, з якої його турнули, коли довідалися, що він тягає до школи жінок. Так от зараз він майор національної гвардії, був у відрядженні десь за кордоном й до того ж не один раз постачав Ґоґлікові наркотики.
Національні гвардійці мене дратують, це так, але ми з Ґоґліком, напевно, не дуже від них відрізняємося. Вони переймаються лише собою, і ми теж. Можливо, вони менше це приховують, от і все. Ну, а хто із нас святий?
Упродовж перших півтори години нас зупиняли чотири рази:
