покладала край наступним пологам. Вважали, що дітей не буде й тоді, коли дати з’їсти плаценту свині. Окрім того, вірили, що якщо три дні не ховати послід (плаценту), то три роки не буде дітей. Щоб уникнути нової вагітності, жінки також намагалися якомога довше годувати дитину груддю.
Що ж до абортів, то важко однозначно сказати, якими способами позбувалися плоду, адже такі методи приховували. З-поміж відомих засобів застосовували «викручування» плоду веретеном. Такі варварські операції призводили до смерті жінки, якій зробили аборт. Зазвичай до такого способу могли вдатися за значного терміну вагітності. Коли ж термін був невеликим, жінки намагалися спричинити викидень: перетягували живіт рядном, мотузками, м’яли його, стрибали з висоти, піднімали важкі речі тощо. Можна припустити, що практикували й уживання різних субстанцій. Серед них відомі вивари з материнки, вишневої кори, цвіту барвінку, шафрану, гречаної полови, конопляних маківок, лушпиння цибулі. Могли вживати й настоянку із суміші пороху, селітри, ртуті, сірки, міцної горілки. Проте, як видається, то були радше винятки, до яких удавалися під тиском обставин (незаміжні дівчата намагалися зберегти в таємниці втрату цноти; заміжні жінки чинили так здебільшого через матеріальну скруту), аніж поширена практика.
Веретено – знаряддя для прядіння ниток із волокон конопель, вовни, льону. Веретено могли використовувати і як інструмент для переривання вагітності
Між тим, можна припустити, що такі дії були не дуже популярними. Причин їхньої непопулярності в народі може бути кілька. По-перше, моральність (а точніше аморальність) самого вчинку. У народній свідомості переважала непохитна віра в те, що душа в дитини з’являється ще в утробі матері, тому аборти прирівнювали до вбивства живої людини. Удвоє тяжчим видавалося таке вбивство, адже дитину вважали безгрішною, чистою істотою, на відміну від дорослого, тому позбавлення її життя порівняно з прямим убивством дорослої людини досить часто сприймали навіть як іще більший злочин.
Другий чинник, який міг стримувати жінок від абортів, – страх за посмертну долю ненародженої, а тому й нехрещеної дитини. Як вірили в народі, на відміну від хрещених, які перебувають «на престолі в Бога», нехрещені діти «на тому світі» мучаться.
Також не слід забувати про типову для традиційного українського суспільства усталену думку про те, що жінка, лише реалізувавши себе як мати, здобувала статус соціально повноцінної особи. Саме материнство робило її «справжньою» жінкою, яка мала високий статус у суспільстві. Відхилення від цієї норми вважали аномалією й усіляко засуджували. З огляду на це сільська спільнота намагалася контролювати дії та поведінку жінок і в такій інтимній сфері.
До речі, потрібно звернути увагу й на те, що українські легенди та перекази фіксують стабільне народне переконання в тому, що жінку, яка «зігнала» плід, неодмінно буде покарано. Так, у народних псальмах,
