хліб, сіль, зілля, освячений ніж, прядиво, полотно на пелюшки, хустинку. Вважали, що ці предмети будуть запорукою легких пологів. Окрім того, баба несла ще й їжу для породіллі, що було найбільш поширено на Житомирському й Волинському Поліссі.
Починала баба з молитви, поклонів, а потім переходила до прийняття пологів. На першому етапі її функції полягали в спостереженні за породіллею, внутрішньому обстеженні родових шляхів. Повитуха погладжувала, розтирала, стискала черево, щоб спричинити скорочення матки й полегшити дитині шлях. Часто баба радила породіллі, у якій саме позі тій краще народжувати.
Загалом відомі три основні пози, у яких народжувала жінка: лежачи, сидячи, стоячи. За першого варіанта породілля лежить на полу чи печі, за другого – сидить на колінах у чоловіка, повернувшись до нього спиною, за третього – стоїть, спираючись на піч чи вила, інколи тримається за рушник чи мотузки, прикріплені до стелі.
Роль батька в основному була пасивною. Дочекавшись повитухи, він ішов із приміщення, де народжувала жінка, адже досить часто його присутність була небажаною.
Щоправда, у найбільш архаїчних регіонах України – Поліссі та Карпатах – етнографи зафіксували відомості про обряд «кувада» – чоловічі «пологи». Окрім присутності та практичної допомоги, чоловік під час пологів жінки міг: а) реально відчувати пологові страждання; б) імітувати такий біль.
Приміром, на Поліссі переказують, що колись за допомогою магічних дій досвідчені люди робили так, що на чоловіка переходили всі родові болі породіллі й страждав саме він, тоді як жінка народжувала лише фізіологічно, без усякого болю. Могли чоловіки й просто імітувати біль та страждання під час пологів жінки.
Загалом символічних/магічних дій під час пологів було вдосталь. Приміром, під час переймів породілля розплітала коси, розв’язувала всі вузли, підіймала всілякі предмети. Вірили, що в такий спосіб символічно полегшать прохід плода, відкриють йому дорогу з «того» світу.
Слід підкреслити, що під час пологів, окрім мануальних дій, великого значення надавали й лікуванню словом. Так, повитуха «шептала» на воду, попередньо перехрестивши її, а потім давала цю воду породіллі, щоб та ковтнула тричі, змочувала їй груди, живіт і лице, а решту виливала на порозі, який символізував межу між двома світами. Шептала повитуха, приміром, таке:
Шла Божа Мати золотим мостом із золотим ключом.
Срібною ниткою подпіралась із Сусом Христом зустрічалась:
– Куда, Божа Мати, йдешь?
– До (ім’я) рода шептати.
Несе Божа Мати ключі на правой руцє.
В церкві ворота відкриває і (ім’я) проход одкриває.
Ви, кості-мості, розойдіться, що Бог дав —
хлопчик чи дівчинка – на цей світ появіться.[10]
Окрім магічних дій, повитуха використовувала й знання з народної медицини: давала пити настій із квітів жита, коріння лепехи, листя кропиви, пирію тощо; парила породіллю на гречаній
Записала Ірина Ігнатенко у с. Лука Житомирського району Житомирської області від переселенки із с. Рудня-Радовельська Олевського району Житомирської області.
