різних правил. Зокрема, гості після привітання мали казати «нівроку», до того ж спершу подивитися не на дитину, а на кінчики своїх нігтів чи на стелю. Дієвим вважали й вербальний захист замовляннями, приміром, таким: «Вийду я на двір, там стоїть залізний кіл. Хто того кола вкусить, той моє дитя спокусить». До речі, якщо дитина погано спить, постійно плаче, кричить, вважали її зуроченою та зверталися до знахарок.
Варто підкреслити, що в українців, як і в багатьох інших народів світу, існувало вірування, що кожна дитина за народження отримує свою долю, щасливу або нещасливу, яка впливатиме на все подальше життя. Вірили, що долею дитину наділяє Бог, янголи або мати. За іншими віруваннями, чи буде доля щаслива або нещаслива, залежить від дня, у який народилася дитина. Це випливало з уявлення про поділ днів на чоловічі та жіночі за граматичним родом їхніх назв. Приміром, якщо хлопець народився в чоловічий день (понеділок, вівторок, четвер), то це вважали гарним знаком.
Важливу роль, як духовну, так і соціально єднальну, відігравало хрещення дитини. Тут доречно наголосити, що інститут кумівства мав велике значення в громадському й особистому житті українців. Куми виконували в спільноті низку важливих функцій: соціальну (залучення похресника до сім’ї, роду, громади), релігійну (прилучення дитини до християнських цінностей), економічну (матеріальна підтримка хрещеника, зокрема під час його родин, хрестин, весілля тощо). Церковний обряд хрещення відзначали урочисто в родинному колі. До речі, ім’я дитині давав за церковним календарем священик, а не батьки чи хрещені. У контексті обряду перше надягання хрестика виступало як необхідний чинник «соціального народження», а також виконувало функцію оберегу.
Горщик – на весіллі практикувалася традиція биття горщиків, черепки від яких символізували кількість майбутніх дітей. І навпаки, не бажаючи мати дітей, наречена ховала порожній горщик
Дитяча колиска
Одним із ключових ритуалів, які можна віднести до родильної обрядовості нашого народу, були пострижини, що відбувалися, коли дитині виповнювався рік. Малюка стригли баба-пупорізка або хрещені батьки, причому хлопчиків підстригав хрещений батько, а дівчат – хрещена мати. Слід зазначити, що волосся дитині стригли й раніше від року. Приміром, священик постригав дитину під час церковного обряду хрещення. Цікаві відомості про необхідність рано обстригати волосся знаходимо в праці В. Шухевича: «У місяць по родинах стрижуть дитині волосся, аби росло найгуще і аби було файне. Мати бере дитину на руки, кладе обтяте волосся у вугол хати і каже: «Дивися, де кладу волосся, абись на тім світі знов знало, відки його взяти» (Бо людина мусить на той світ принести кожний кусник свого тіла – волосся, нігті)». Ритуально оформлені пострижини відбувалися в три, шість, сім рочків, коли стригли дитину вже відповідно до її статі. Цікаво, що в княжих родинах три- й чотирирічних дітей не тільки постригали, а й садовили на коня. Найкращим днем для цього вважали перше вересня – св. Семена. У народі збереглася навіть
