Етнологія для народу. Свята, традиціі, звичаі, обряди, прикмети, вірування українців. Ірина Ігнатенко

Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу Етнологія для народу. Свята, традиціі, звичаі, обряди, прикмети, вірування українців - Ірина Ігнатенко страница 13

Етнологія для народу. Свята, традиціі, звичаі, обряди, прикмети, вірування українців - Ірина Ігнатенко

Скачать книгу

style="font-size:15px;">      Також слухали під вікнами розмову сусідів: якщо чулося слово «сядь», то це означало, що цього року дівчина заміж не піде, а якщо «йди», то навпаки.

      На Катерини був поширений звичай «закликати долю», або «кликати судженого до каші». Для цього дівчата брали горня з кашею чи борщем, виходили опівночі надвір і гукали: «Доле, доле, іди до мене вечеряти!» або «Іди, іди, суджений, кашу їсти!» Доброю прикметою вважали, якщо в цей час заспіває півень. Інколи хлопці, які сиділи в схованці, почувши голос коханої дівчини, подавали відповідні звуки. До речі, цього дня хлопці особливо суворо постували, щоб «свята Катерина послала гарну дружину».

      Портрет Марії Нестеренко. М. Пимоненко

      Щоб дізнатися ім’я майбутнього чоловіка, дівчата виходили на вулицю й питали першого стрічного, як його звати. Вважали, що так зватимуть і майбутнього чоловіка. На Святий вечір ліпили вареники, але замість начинки вкладали шматочки паперу, на яких були написані чоловічі імена. З яким ім’ям папірець був у варенику, що спливав першим, таким і мало бути ім’я судженого. Цей вид ворожіння мав й іншу форму: дівчата писали на аркушах паперу чоловічі імена, клали їх на ніч під подушку, а зранку витягали один аркуш навмання.

      У різдвяну ніч дівчина могла побачити свого судженого уві сні. Для цього вона підв’язувалася паском, цілий день молилася та намагалася нічого не їсти, а ввечері, лягаючи спати, знімала пасок, клала навхрест під подушку й примовляла:

      Живу в Києві на горах,

      Кладу хрест в головах;

      З ким вінчатись, з ким заручатись,

      З тим і за руки держатись.

      Ворожили й у такий спосіб: кидали через хату чоботи – куди впаде чобіт носаком, туди дівчина заміж вийде. Знімали взуття з лівої ноги й від столу почергово міряли долівку до порога: чий чобіт першим стане на нього, та першою вийде заміж. Також ішли в курник, ловили півня та курку, зв’язували хвостами, а потім відпускали й дивилися, хто кого перетягне: якщо курка, то головою в сім’ї буде жінка, якщо півень, то чоловік. Клали на стіл різні речі (сокиру, чарку, ножиці, цвяхи, тріски, скло, шкіру), потім із зав’язаними очима почергово підходили до столу, і якої речі вперше торкалася рука, таким ремеслом мав володіти майбутній чоловік. Наприклад, якщо дівчина візьме цвях – чоловік буде теслярем, тріску – теслею, скло – склярем, шкіру – шевцем тощо.

      Отже, дівочі ворожіння були різноплановими та спрямованими на те, щоб якомога більше дізнатися про майбутнього чоловіка. Вони не несли ніякої суспільної загрози, а, навпаки, мали на меті планування та вибір шлюбного партнера, тому ці магічні практики були легальними та стали невід’ємною складовою традицій українців.

      Окремо варто розглянути любовну магію, до якої могли вдаватися як хлопці, так і дівчата.

      Свати. М. Пимоненко

      Додому. М. Пимоненко

      По воду. М. Пимоненко

      Любовна магія, що мала на меті причарувати / приворожити, могла бути

Скачать книгу