складовою дошлюбного спілкування молоді.
Зимовий сезон вечорниць починався на Покрови або Святого Миколая (відповідно 14 жовтня та 19 грудня) і тривав до початку Великого посту.
Для проведення вечорниць зазвичай винаймали хату вдови чи бездітної пари, платили за це грішми або натуральними продуктами. Дівчата приносили із собою роботу: пряли, вишивали, плели. Працю чергували з розвагами – танцями, піснями, іграми, жартами тощо. Однією з найголовніших соціальних функцій вечорниць було створення сприятливих умов для знайомства й вибору шлюбного партнера.
Ідилія. М. Пимоненко
Українська ніч. М. Пимоненко
Слід звернути увагу на те, що на вечорницях практикували спільну ночівлю молоді. Особливо поширена була ця традиція на Поліссі, Полтавщині, Харківщині, Чернігівщині, Слобожанщині, тобто в регіонах, де проведення вечорниць мало найвиразніші й найповніші форми. На Правобережній Україні такого звичаю не зафіксовано.
Важливо зазначити, що звичай спільного спання молоді, а особливо засватаних, був відомий і в багатьох країнах Європи, зокрема в Англії, де мав назву night courtship – «нічне залицяння» або bundling – «злучка», та Франції, де іменувався albergement – «довгий поцілунок» чи «постій».
Мета спільної ночівлі – знайомство та набуття досвіду спілкування з протилежною статтю. Проте, за народною мораллю, спільна ночівля виключала дошлюбний секс, а в разі порушення цієї заборони фактично всю відповідальність покладали на дівчину. Вона зазнавала суспільного осуду, зневаги, фізичного покарання. Окрім того, таку дівчину вважали соціально неповноцінною, «нечистою» й небезпечною для оточення, обмежували в пересуванні, спілкуванні тощо. Народжену нею дитину – байстрюка – утискали в правах порівняно із законно народженими дітьми, глузували з неї. Саме така неприваблива перспектива була дієвим фактором впливу, що утримував дівчат від дошлюбних інтимних стосунків. Окрім того, певним моральним гальмом слугувала народна віра в нещастя, катаклізми, усілякі лиха, які приносить іншим покритка та «нечесна» молода; уявлення про ритуалізований «правильний» перехід з одного соціального стану в інший (у поданому випадку через ритуал весілля); упевненість родини та соціуму в законних нащадках, а також релігійність, набожність українських дівчат.
Важливо підкреслити, що одруження було однією з найголовніших життєвих стратегій як хлопців, так і дівчат, а ворожіння на шлюб та судженого стали невід’ємною складовою народних традицій. Особливо поширеними в Україні були дівочі ворожіння. У такий спосіб дівчата намагалися дізнатися, чи вийдуть вони цього року заміж, який статок, зовнішній вигляд, ім’я матиме майбутній чоловік. На цій традиції необхідно зупинитися докладніше.
Ворожіння завжди відбувалися 7 грудня – на свято великомучениці Катерини, 13 грудня – на свято святого Андрія Первозванного (або Калити, як його називали в народі), 6 січня – на Святий вечір (переддень Різдва), 13 січня
