більш нічого і не роблять, а тіко граються, усе він здержується, шоб не пробить-таки, а тіко трошки так собі вмочить у неї і плоть як сходить з його, не впускать у неї…[23]
Притула різних сортів є. Одна з боку; отой ноги здави, а то є, шо одну ногу підніме трохи, шоб там якось способніш йому там було трохи. Друга притула є зверху, тіко ноги у купі здавлені. А то є одну ногу його опускає між свої ноги, тож годить йому. А то є обидві ноги пускає у середину, тіко не допускає, щоб він робив діло настоящо, а так тіко на половинку члена або й менче, тіко це сама страшніша…[24]
Про любовні чари гуцульська дівчина думає так само, як і її родичка з передгір’я. Так вона, наприклад, розшукує ялицю й бук, гілки яких переплетені між собою; прагнучі любові збирає з їх листя, варить його і дає своєму вибраному випити той відвар. Коли він п’є, дівчина думає або стиха бурмоче: «Так, як ці два дерева чужі собі, а проте з’єднуються, так само хай би це й між нами сталося».[25]
Весільні обряди та звичаї в Україні
Традиційний український весільний обряд умовно можна поділити на три етапи: передвесільний, власне весільний і післявесільний, кожен із яких, своєю чергою, складається з певного циклу обрядодій.
Варто підкреслити, що існували обмеження та заборони на вступ у шлюб. Зокрема, під час укладання шлюбів між селянами в другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. однією з основних умов залишалася відсутність між нареченими кровних та духовних зв’язків. Існувала заборона на шлюбні стосунки між кровними родичами, унеможливлювало шлюб хрещена спорідненість, кумівство, шлюб між побратимами й посестрами, прийомними дітьми, опікуном та вихованкою. Вікові обмеження полягали в дотриманні правила черговості одруження дітей, в основному дівчат.
У ХІХ – на початку ХХ ст. в українському селі існувало дві основні форми укладання шлюбу:
1. За домовленістю між батьками.
2. За домовленістю між молодятами.
Перша форма була нормою, друга – винятком.
До скасування кріпосництва в умовах так званого «панського» права існувала й третя форма укладання шлюбу – за рішенням землевласника.
Передвесільна обрядовість вкладалася в таку схему: розвідини (запити) – сватання – оглядини – заручини.
Значення передвесільної обрядовості полягало в домовленості двох родин щодо шлюбу, у прилюдній згоді наречених на одруження й вирішенні низки економічних, господарських питань утворення нової сім’ї.
Свати. М. Пимоненко
Старости. Т. Шевченко
Передвесільна обрядовість починалася із зустрічі (розвідки, запити, виводки) батьків наречених за участі спеціальних посередників (старости, боярин, сваха).
Наприкінці XVIII – у першій половині XIX ст. участь хлопця у сватанні здебільшого
Грушевський М. Дитина у звичаях і віруваннях українського народу. – С. 97.
Грушевський М. Дитина в звичаях і віруваннях українського народу. – С. 101.
Кайндль Р. Ф. Гуцули: їх життя, звичаї та народні перекази. – С. 23.
