давали одне одному «слово», присягали. Це перший рівень шлюбно-весільних стосунків. Якщо «слово» було порушене й шлюбна угода розірвана, юридичних наслідків сторона, що порушила слово, не несла, могли бути лише моральні санкції.
На розвідинах або під час самого сватання батьки переходили до розгляду таких моментів: умови, на які йде молода, або що батько дає за сином, придане молодої. На цьому ж етапі укладали угоду про весілля: термін, витрати, подарунки родичам тощо. Якщо весільну угоду розривали, то той, з чиєї вини це відбулося, компенсував матеріальні й моральні збитки.
Шлюби найчастіше укладали восени, значна кількість весіллів відбувалася в січні-лютому.
Для українців були характерні ранні шлюби. Дівчат віддавали заміж у 15–18 років, хлопців женили у 18–20 років.
Наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. на українських землях основною формою родини була мала сім’я. Вона складалася з батьків, одруженого сина та неодружених дітей. Кількісний склад досягав 5–6 осіб, іноді – 10–12. Існували й перехідні форми сім’ї, коли декілька одружених синів жили разом із батьками, поступово відділяючись житлом та землею. Згадаймо й про давні форми шлюбу. До них належали умикання за взаємною домовленістю хлопця та дівчини проти волі батьків останньої або за їх таємного дозволу (щоб уникнути весільних витрат) чи самочинний перехід дівчини до нареченого. Цікаво зазначити, що насильницьке умикання нареченої було відоме в українців до XVIII ст. Ще один давній спосіб укладання шлюбу – купівля нареченої чи обмін між родами (найперша згадка належить до Х ст.). Про купівлю дружин у слов’ян за плату (віно) дізнаємося з «Повісті минулих літ».
Дещо пізніше цей звичай траплявся в слов’ян у зонах культурного контакту із сусідніми тюркськими та угро-фінськими народами, яким був відомий калим.
Проте форма купівлі-продажу зберігається у весільному обряді всіх слов’ян: в обряді обдаровувати стороною нареченого сторону нареченої, у ритуалі викупу нареченої, у фольклорному мотиві купівлі та обміну («у вас товар, у нас купець»).
Викуп гільця, с. Чалбурда, Херсонщина. Фото І. Кисіля
Переходячи до розгляду власне весілля, зазначимо, що воно ділилося на передшлюбні дійства (випікання короваю, виплітання вінка (барвінковий обряд), створення весільної свічки, запрошення на весілля, дівич-вечір (прикрашання гільця, розплітання коси молодої, обмін подарунками між молодими, посад молодих, частування дружок, бояр, гостей); шлюб, посад і пов’язування намітки, переїзд нареченої в дім чоловіка.
Весільний обряд тривав тиждень, у більшості регіонів весілля починали в п’ятницю. Головні дії весілля, зокрема й другий посад молодих, відбувалися в домі нареченої. Посад молодих – обрядове єднання наречених за столом під час виконання таких важливих дій, як розділення короваю й пов’язування нареченої хусткою.
Дошлюбні обряди символізують поривання нареченої з минулим: вона прощалася з домівкою, оплакувала своє дівування (як вважали, чим голосніше наречена плакала,
