і Франк посміхнулися один одному, підняли свої філіжанки й стукнулися легенько ними.
– Приготування кави ми бачили, а от із чого ті пахучі зерна зроблені?
– А це вже нехай буде моєю таємницею, моїм рецептом, – посміхнувся Кульчицький.
– Ви б, панове, закинули в ратуші слівце за нашого пана Юрія. Він пооббивав уже всі пороги, та ніяк не може добитися до бургомістра, аби дав йому ліцензію на відкриття першої кав’ярні тут у нас, у Леопольдштадті. Оце було би славно! Кожен бажаючий міг би собі зайти та випити кави! – вигукнув Франк.
Гості задумалися.
– Ми б могли, та тільки є одна річ, через яку зараз не дуже зручно підходити із цим до бургомістра чи цісаря. Річ у тім, що султан турецький Мухамед IV збирає військо, аби напасти на Відень. Він хоче пів-Європи поставити на коліна. Тому не думаю, аби цісар зараз згодився на відкриття турецької кав’ярні.
Це була погана новина.
– Може, іще все минеться, – махнув рукою Франк. – Чи ж тільки один раз у нас із турками доходило до ворожнечі?
– Дав би Бог, – зітхнули гості.
Запанувала тиша. Нараз один із гостей запитав Юрія:
– Ви, гер Кульчицький, прецінь не турок? Певно, серб, як і пан Михайлович?
– Ні, я з Галичини.
Гості не второпали:
– Поляк, чи що?
– Ні, русин.
Німці й далі не розуміли:
– Невже московіт?
Пан Юрій нахмурився:
– Ще чого бракувало.
– Він козак з України, – втрутився в розмову Юрко Михайлович, який досі переважно мовчав.
– Он воно що! – відразу зрозуміли присутні.
У той час про Україну знали добре всі держави Європи. То вже пізніше настануть важкі часи, коли славне ім’я України піде в забуття і її будуть плутати із Росією чи Польщею.
– Ja, ja, – закивав головою один з гостей. – Україну знають всі. І то здебільшого завдяки козакам. Вони стоять наче міцний щит, відгороджуючи Європу від мусульманського світу. Кращих воїнів проти турків не знайти. Було б дуже добре, якби козаки виступили в союзі з нами проти османів, якщо все-таки дійде до війни.
– Я щоденно молюся за Україну і прошу Господа, аби зглянувся на народ мій, захистив мою землю. Та поки що просвітку не видно: і татари з турками, і поляки, і москалі тиснуть зі всіх боків, не даючи козакам розправити крила, – сумно сказав Кульчицький.
Вони ще бесідували якийсь час, а тоді почали розходитися, залишившись із добрими враженнями від гостини.
Розділ ІІ. Серпень 1683 року
Страхи віденців не були марними: турки таки прийшли під стіни їхньої столиці. Надії на те, що все минеться, що прийдуть союзні війська і не допустять до міста полчища Магометові, не справдилися. Цісар зі своїм двором покинув столицю, залишивши її на кількатисячне військо графа Штаргемберга. Відень тримав оборону від 14 липня вже майже цілий місяць.
Із
