рокиПропив, прогуляв!..
Та як знову проходив дорогою —
Де колись:
Я і ти, —
Два листочки впало з дерева,
Два листи.
І понесла вода прозорая
Ті листи.
…Від місточка ж у боки різнії —
Дві дороги лягло, широкії —
Дві путі…
«Минають дні, іде по літі осінь…»
Є. Плужникові
Минають дні, іде по літі осінь,
В прозорім сумі ніжна й золота.
Жаркі стрічки впліта в зелені коси —
Слова прощання на мої уста.
Я знов один, чужий собі й нелюбий,
З піснями синіми по синій далині…
І хтось поклав слова на почорнілі губи —
Такі ласкаві, ніжні і сумні.
Який я став? Яка тому причина?
Вже кинув бокс і курс вечірніх вправ…
Мале хлоп’я тепер мені за сина,
А чи ж давно я з ним у цурки грав?
Біжать автобуси так само вчора й нині,
А день – такий же синій, синій день…
Скажи, чому в дочасну домовину
Нас путь одна сухоткою веде…
Скажи, чому бушую і гуляю,
А в серці сум і сонце і весна,
І дух терпкий степового розмаю
І золота весна…
О не сумуй, що не такі, а інші
Прийшли ми в цей зелений, милий світ.
Там у степах забрунькувала вишня,
І на Дніпрі сльозою вкрився лід.
Там по степах… та ти не розумієш,
Тобі рідніші брук і димарі…
У сивім ковилі ховає сонце вії
І в позолоті очерет горить.
І кличе владно знову повернути
Далекий голос юність золоту,
А за вікном голодний вітер, лютий
І в ніч дерева зігнуті ростуть.
Ах думи, думи… До блідого ранку
Вузька канапа не дає заснуть: —
Я завтра знов лічити буду гранки
І у портфелі тамувать весну…
Гармонія і свинушник
Частина перша
І
Диктова дощечка, прибита на дверях, промовляла: «Стукати у вікно».
І справді, Катерина, пооббивавши руки, два-три рази вдарила каблучкою в двері і вже збиралась йти, коли десь зарипіли іржаві завіси й хрипкий сонний голос прохрипів:
– Хто там?
Катерина:
– Тут живе Петро Сушня?
Відповіді не було; вона почула тупотіння босих ніг, біганину й балачки.
На дворі було тихо. Сонячний ранок гудів хмарами мушви, із близького кладовища долітало зелене цвірінькання птахів і солодкий запах бузку. Весна саме переходила в літо і вже тепер о восьмій ранку в цьому заводському селищі, що розташоване по цей бік Дніпра проти великого південного міста, було жарко й задушливо від порохняви й розпаленого каміння.
Катерина здивовано ждала – де ж пішов отой хрипкий бандит?
Через дві хвилини за дверима знову щось застукало і на поріг вийшов хлопець з розкуйовдженою головою.
– Зайдіть, – пробурмотав він і повів Катерину до хати. –
