style="font-size:15px;"> Він зітхнув.
– Марґарет – зведена сестра Велті, – сказав він. – Вона найближча родичка Піппи. Кревна родичка, чого я не можу сказати про себе. Вона думає, Піппі буде краще жити в Техасі і вона вже досить одужала, щоб туди переїхати.
– Я не схотів би жити в Техасі, – сказав я, не знаючи, що говорити. – Там дуже жарко.
– Я думаю, що й лікарі там не такі добрі, як тут, – сказав Гобі, обтрушуючи з рук пилюку. – Хоч ми з Марґарет маємо різні думки щодо цього.
Він сів і подивився на мене.
– Твої окуляри подобаються мені, – сказав він.
Я не хотів розмовляти про свої нові окуляри, я вважав, вони мені не потрібні, хоч крізь них я справді бачив набагато краще. Місіс Барбур купила оправу для мене в крамниці Мейровіца після того, як я показав поганий результат перевірки зору в шкільному медпункті. Тепер я мав круглі окуляри в черепаховій оправі, вони здавалися солідними й дорогими, і дорослі зі шкури пнулися, аби переконати мене в тому, що вони мені дуже личать.
– Що там діється у вашому районі? – запитав Гобі. – Ти не можеш собі уявити, яку сенсацію справив твій візит. Власне кажучи, я навіть сам хотів навідати тебе в передмісті й не приїхав з однієї причини – мені вкрай не хотілося розлучатися з Піппою, адже вона так скоро мене покине. Усе це сталося дуже швидко, зрозумій. Я маю на увазі ситуацію з Марґарет. Вона схожа на їхнього батька, старого містера Блеквелла, – коли їй стукне щось у голову, то вона не заспокоїться, доки не доб’ється свого.
– А він теж поїде в Техас? Я про Космо.
– О ні, йому й тут буде добре. Він жив у цьому домі з тримісячного віку.
– А він не страждатиме?
– Сподіваюся, що ні. Хоч, правду кажучи, йому буде тоскно без Піппи. Космо і я були в добрих стосунках, хоч він глибоко переживав, коли помер Велті. Він був собакою Велті й прихилився до Піппи зовсім недавно. Ці маленькі тер’єри, яких завжди тримав Велті, дітей не люблять – мати Космо Чессі була справжнім жахом.
– Але чому Піппа повинна їхати туди?
– Ну ти ж розумієш, – сказав він, потираючи око, – це єдиний логічний вихід. Марґарет у технічному розумінні – найближча родичка Піппи. Хоч Марґарет і Велті майже не розмовляли, коли Велті був іще живий, принаймні в останні роки.
– Чому?
– Ну, знаєш… – Я бачив, він не хоче нічого пояснювати мені. – Це все дуже складно. Марґарет терпіти не могла матір Піппи, розумієш.
Коли він це сказав, до кімнати ввійшла діловита, висока й гостроноса жінка віку молодої на вигляд бабусі, з гострим, аристократично-хижим обличчям і рудим волоссям, помережаним сивиною. Її костюм і черевики могла б носити й місіс Барбур, щоправда, місіс Барбур терпіти не могла такого кольору – лаймово-зеленого.
Вона подивилася на мене, потім – на Гобі.
– Це хто? – холодно запитала вона.
Гобі голосно зітхнув, він явно був роздратований.
– Заспокойся, Марґарет. Це той хлопець, який був із Велті, коли він помер.
Вона зиркнула на мене крізь
