пальму у вазоні, на бронзову статую Будди, на все, крім нього.
– Отак-от. – Слабкий шум вуличного руху долинав сюди з Першої авеню, роблячи мовчанку між нами безмежною, міжгалактичною.
– Як у тебе справи сьогодні?
– Більш-менш… – Зустрічей із Дейвом я дуже боявся, це випробування, яке я мусив витримувати двічі на тиждень, я міг порівняти хіба що з візитом до стоматолога. Мені було прикро, що я його не люблю, бо ж він докладав таких зусиль для налагодження контакту зі мною, завжди питав мене, які кінофільми мені подобаються, які книжки, записував для мене всілякі диски, вирізав статті з журналу «Game Pro», що, на його думку, могли сподобатися мені, а іноді навіть водив мене до закусочної, де купував мені гамбургер, – а проте щоразу, коли він починав ставити мені запитання, я застигав, ніби він випихав мене на сцену в п’єсі, з якої я не знав жодного рядка.
– Ти сьогодні здаєшся якимсь неуважним.
– Гм… – Повз мою увагу не проминуло, що чимало книжок, які стояли на полицях Дейва, мали у своїх назвах слово «секс»: «Підліткова сексуальність», «Секс і знання», «Форми сексуальної девіантності» і моя улюблена – «Вийти із сутінок: Як розпізнати сексуальну залежність». – Думаю, зі мною все гаразд.
– Ти так думаєш?
– Зі мною і справді все гаразд. Тут і думати нема чого.
– Справді? – Дейв відхилився назад у кріслі, піднявши ногу й погойдавши черевиком. – Це чудово. – А тоді: – Чому ти не хочеш мені розповісти про те, що з тобою відбувається?
Я почухав собі брову, подивився вбік.
– Іспанська мова досі мені дається важко – я мушу пройти ще один тест, мабуть, наступного понеділка. Але я написав на відмінно твір про Сталінградську битву. Це означає, що я поміняю своє В з мінусом з історії на повноцінне В.
Він так довго мовчав, дивлячись на мене, що я відчув себе загнаним у глухий кут і сушив собі голову, чого б йому сказати ще.
– Це все? – зненацька запитав він.
– Ну… – Я подивився на свої великі пальці.
– А як із твоїми тривогами?
– Трохи краще, ніж було, – сказав я, подумавши, як погано, що я нічого не знаю про Дейва.
Він був одним із тих чоловіків, які носять обручки, зовсім не схожі на обручки, – може, той перстень не мав ніякого стосунку до обручки, просто свідчив про те, що він пишається своїми кельтськими предками. Якби мене попросили вгадати, я сказав би, що він недавно одружився й дружина щойно народила йому дитину, – він мав такий переконливий вигляд молодого батька, наче йому доводилося щоночі прокидатися й міняти малому підгузки, а проте хто знає.
– А як у тебе справи з ліками? Що ти скажеш про побічні ефекти?
– Думаю, краще, – сказав я, почухавши ніс.
Я перестав ковтати свої пігулки, бо через них почувався геть стомленим і мені дуже боліла голова, тому я став кидати їх в умивальник у ванній і змивати.
Дейв помовчав хвилину.
– Отже, я не помилюся, якщо скажу,
